«Терміни є тими одиницями мови, які допомагають їй здійснювати одну з основних своїх функцій – функцію пізнавально-інформативну, пов’язану з реєстрацією та збереженням нагромаджених людством знань» [13, с. 3]. Активні процеси розвитку сучасної науки і техніки в декілька разів примножують фахову лексику в словниковому складі мови, тим самим зумовлюючи уважне ставлення мовознавців до термінологічних проблем.
У розвитку галузевих термінологій дослідники виокремлюють дві протилежні тенденції. Суть першої полягає в прагненні до стислості, економії мовних засобів, що зумовлює утворення термінів-слів і термінів-скорочень. Друга тенденція виявляється в семантичній регулярності, тобто у відображенні в структурі-терміна родо-видових відношень, унаслідок чого виникають термінискладні слова і терміни-словосполучення. Проте «точне відтворення поняттєвого наповнення вимагає іноді не скорочення, а розширення терміна», – стверджує З. Осипенко [11, с. 69]. Тому, як свідчать лінгвістичні дослідження, протягом останніх десятиліть спостерігаємо стійку тенденцію до зростання багатокомпонентних термінів. Таким чином значним пластом у галузевих терміносистемах є терміни-словосполучення, точніше кажучи, саме такі номінації кількісно значно перевищують прості терміни, бо становлять «понад 70% термінів у різних термінологічних системах» [12, c. 138].
Дослідженню термінологічних словосполучень у різних галузевих терміносистемах української мови присвячені праці: Л. Козак – в електротехнічній термінології [6], С. Локайчук – в археологічній [8], О. Чуєшкової – в економічній [20], Л. Харчук – в електроенергетичній [19], І. Процик – у фізичній [14], Н. Місник – у термінології клінічної медицини [10], О. Богуш – в астрономічній [3], П. Луня – у термінології конституційного права [9] та ін. У біологічній терміносистемі було досліджено бінарні вторинні словосполучення [2]. Проте існує потреба окремого аналізу структурних особливостей біологічних термінів, зокрема термінів-словосполучень.
Мета статті – виявити особливості формування термінологічних словосполучень біологічної терміносистеми, визначити роль словосполучень як засобу номінації біологічних понять та описати найпоширеніші структурні моделі.
Біологічна терміносистема української мови обіймає всі структурні типи термінів: прості терміни, терміни-композити і терміни-словосполучення. Зрозуміло, що базовий термінофонд біологічної термінології становлять однокомпонентні терміни. Адже на початку становлення будь-якої галузі, і біологічної зокрема, вирішальну роль відіграють прості терміни. Адже розвиток наукового знання йде від простого до складного: людина відзначає нові відтінки у відомому понятті, які потребують додаткового словесного змісту, у результаті структура терміна розширюється.
Прості терміни виражають, як правило, загальні поняття, що належать до найвищих рівнів класифікаційної ієрархії. Наприклад, термін рослина, є структурно-семантичним ядром для творення складених термінів (див. табл. 1):
Таблиця 1.
Очевидно, що номінація понять словосполученнями особливо характерна для біологічної термінології в тих випадках, коли треба встановити місце певного предмета в ряду інших однорідних предметів, виділити його із цього ряду вказівкою на диференційні ознаки.
Помітне зростання й поширення багатокомпонентних термінів зумовлене необхідністю віддзеркалення нових відкриттів, їх інноваційного впровадження у всі сфери життя соціуму. Розвиток біологічної науки і ускладнення наукових понять викликає необхідність їх конкретизації і тим самим змушує звертатися до залучення додаткових уточнень. Наприклад, завдяки винайденню мікроскопа вдалося відкрити невидимі людському оку структури, з’явилася можливість детального вивчення основної структурно-функційної одиниці живих організмів, що лежить в основі будови, відтворення, розвитку і життєдіяльності всіх рослинних і тваринних організмів – клітини. Так виникла необхідність номінувати нові поняття (див. табл. 2):
Таблиця 2
Термін клітина став базою в процесі творення складеної назви. Завдяки так званим конкретизаторам у поняття вводиться вказівка на індивідуальні особливості, що дозволяє з максимальною точністю та повнотою відображати відмітні ознаки складних понять та сприяє структуруванню термінологічної лексики.
Л. О. Симоненко наголошує, що в біологічній термінології «терміни-словосполучення широко використовуються при систематиці рослинного та тваринного світу, де, як відомо, діє біномінальний принцип, за яким до родової назви додається видова характеристика» [15, c. 24]. Загальна структура біномінального утворення базується на гіперогіпонімічних відношеннях: назва роду є гіперонімом, а гіпонім означає яку-небудь видову ознаку. Наприклад, однослівний номен клен позначає рід рослин родини кленових та стає основою для творення складених термінів, що позначають певний конкретний вид (див. табл. 3):
Таблиця 3
Наявність багатьох мотивуючих ознак (колір, форма, місце поширення) спричинює введення в структуру однослівного терміна додаткового компонента, що деталізує цей термін. Тому терміни-словосполучення є засобом деталізації наукових понять. Л. Халіновська пише, що «надалі яскравішою стає тенденція до деталізації і так званого «гілкування» лексики, яке спричинене розбудовою терміносистеми» [18].
О. Литвинко стверджує, що утворення багатокомпонентних термінів, їх перехід від вихідних до багатослівних одиниць відбувається поетапно і, відповідно, супроводжується переоформленням і ускладненням синтаксичної моделі. При цьому значення новоутворення може бути не тотожним сумі значень лексичних одиниць, що входять до його складу, а репрезентувати нове поняття, заради якого й виникла необхідність у термінологічній одиниці [7, с. 58]. Наприклад, біологічний термін ритм – рівномірне чергування впорядкованих елементів, циклів, фаз тих чи інших процесів і явищ стає базою для створення двочленного терміна ритм серця – регулярна діяльність серця, що проявляється циклічними через однакові інтервали часу скороченнями. Внаслідок ускладнення двочленного словосполучення шляхом приєднання означення, що вказує на різновидність поняття, виникає тричленне словосполучення, так утворюються цілі гнізда зі спільним стрижневим словом (див. табл. 4):
Таблиця 4
Залежно від кількості компонентів біологічні терміни-словосполучення поділяємо на три структурні типи: двокомпонентні, трикомпонентні та багатокомпонентні. Більшість біологічних термінів мають двокомпонентну структуру.
Серед двокомпонентних термінів найпродуктивнішою є модель прикметник (Н. в.) + іменник (Н. в.): кров’яний тиск, надниркові залози, нервові волокна, гормональна регуляція, протеолітичні ферменти, холева кислота, підшлункова залоза, круглі черви, зовнішні зябра, перехресне запилення, плечовий пояс, ліве передсердя, червона пульпа, мозковий ганглій шлунковий сік, біологічний годинник, барабанна порожнина, глибоководні тварини, актиноморфна квітка, білковий обмін, амілофільні рослини.
Також широко представлена в біологічній термінології модель іменник (Н. в.) + іменник (Р. в.): поведінка тварин, поріг подразнення, верхівка серця, анатомія рослин, біологія розвитку, морфологія рослин, обмін речовин, віночок квітки, порожнина тіла, вимирання організмів, діаграма квітки, живлення рослин, конус наростання, органи дихання.
Серед термінів моделі «іменник (Н. в.) + іменник (Р. в.)» переважають безприйменникові конструкції, проте є й невелика кількість прийменникових структур: боротьба за існування, відбиття в пам’яті.
Тричленні словосполучення виникають унаслідок ускладнення двокомпонентних сполук і представлені такими моделями:
- прикметник (Н. в.) + іменник (Н. в.) + іменник (Р. в.): видотипова поведінка тварин, кореневе живлення рослин, екстраполяційна поведінка тварин, жовта пляма ока, залозисті тканини рослин, захисні пристосування організмів, водний режим рослин, вторинна порожнина тіла, рогенетична дія випромінювань, генетичні карти хромосом, голофітний тип живлення, оптична система ока, лімбічна система мозку, мембранна теорія збудження, механічні тканини рослин, мінеральне живлення рослин.
- прикметник (Н. в.) + прикметник (Н. в.) + іменник (Н. в.): доцентрові нервові волокна, вегетативна нервова система, австралійська біогеографічна область, вища нервова діяльність, аферентні нервові волокна, відносна біологічна ефективність, відцентрові нервові волокна, друга сигнальна система, верхня порожниста вена. У таких словосполученнях прикметник виконує уточнювальну функцію.
- іменник (Н. в.) + прикметник (Р. в.) + іменник (Р. в.): акумуляція радіоактивних речовин, кора великого мозку, оболонка рослинної клітини, система рослинного світу.
- іменник (Н. в.) + іменник (Р. в.) + іменник (Р. в.): веретено поділу клітини, точка росту рослин, регулятори росту рослин.
Багатокомпонентних термінів-словосполучень, до складу яких уходять чотири й більше компонентів, у біологічній термінології порівняно незначна кількість, наприклад: архітектоніка кори великого мозку, біологічна дія іонізуючих випромінювань, біологічне очищення стічних вод, сарциноїдний тип морфологічної структури тіла водорості, несправжні плодові тіла сумчастих грибів. Ці терміни являють собою опис поняття і перебувають у периферійній зоні термінологічного поля.
За ступенем семантичної розчленованості у біологічній термінології виділяються:
1) стійкі терміни-словосполучення, що становлять семантичну неподільність. До них відносимо складені терміни, компоненти яких стали продуктом вторинної номінації: плач рослин, формула квітки, цвітіння води, вовче лико, сліпа кишка.
2) вільні словосполучення, усі компоненти яких мають цілком самостійне лексичне значення, що зберігається без змін: нервова система, вегетативне розмноження, травна система, пурпурні бактерії. Цей тип термінів є більш поширеним.
Отже, українська біологічна терміносистема нині репрезентує чималу кількість термінів-словосполучень. Вони виконують не лише номінативну функцію, а й допомагають встановити місце позначуваного поняття в терміносистемі, відображаючи системні зв’язки одиниць та виділяючи диференційні ознаки поняття, тобто сприяють систематизації біологічної термінології. Терміни-словосполученння є «вищим ступенем системної родо-видової ієрархії» [15, c. 16].
О. В. Чуєшкова стверджує, що, на відміну від однослівних термінів, терміносполучення виявляють більшу здатність до конкретизації значень завдяки залежним словам; вони майже не зазнають шкідливого впливу омонімії, помітно менше синонімізуються; їм властива можливість гнучкішої класифікації та систематизації за певними моделями [20, с. 32]. Крім того, їм притаманна максимальна точність – одна з основних ознак терміна.
Терміни-словосполучення є віддзеркаленням розвитку науки та свідченням розбудови терміносистеми. Використання багатокомпонентних термінів-словосполучень пояснюється прагненням надати терміна, що називає нове поняття, більшої семантичної точності.
Н. Яценко пише, що «у час інтенсивного науково-технічного розвитку термінам-словосполученням належить найбільша питома вага у структурній системі будь-якої мови, оскільки вони постійно зорієнтовані на адекватне віддзеркалення структури поняття [21, c. 23]. Тому превалювання багатокомпонентних термінів над однокомпонентними є важливою рисою сучасної термінолексики.
Дослідження показало, що найхарактернішими для біологічної термінології є дво-, та тричленні словосполучення. Кількісно найбільшу частку серед двочленних термінів-словосполучень біологічної термінології становлять моделі “прикметник + іменник”, “іменник + іменник”. Серед словосполучень із трьома компонентами виявлено моделі: прикметник + іменник + іменник; прикметник + прикметник + іменник; іменник + прикметник + іменник; іменник + іменник + іменник. Багатокомпонентних термінів-словосполучень у біологічній термінології незначна кількість.
Терміни-словосполучення – це невід’ємна частина біологічної терміносистеми, існування якої є об’єктивною необхідністю. У них відбивається вся комплексно-структурна складність цієї наукової сфери. Біологічні терміни, як прошарок лексики, мають перспективи майбутніх лінгвістичних досліджень, оскільки ця галузь науки характеризується постійним розвитком терміносистеми, створенням нових та трансформацією наявних термінологічних одиниць.
* терміни-словосполуки – ред.