Суть проблеми. У мовознавстві й досі дискутують щодо понять «міт» і «симбол». Взаємозв’язок цих понять зумовлено їхньою властивістю поглиблювати розуміння універсуму.
Такі «вічні герої» світової літератури, як Гамлет, Прометей, Дон Жуан тощо, уплинули на дальший розвиток літературних традицій. Один із них – Фавст, який уклав угоду з Дияволом про обмін душі на двадцять чотири роки всеохопних знань і задоволення – з’явився на зламі епох Середньовіччя й Відродження.
Аналіз останніх досліджень. Різноманітні інтерпретації фавстівської теми відображає англійська література, у творах, де описано амбіційну людину, котра відкидає всі моральні засади для того, щоб отримати владу й величезний успіх завдяки договору з Дияволом. Одне з положень, яке лежить в основі легенди про Фавста – віра в те, що навчання є коренем зла. Вона існує відтоді, коли розквіт християнства поставив божественне одкровення вище за науку. Є ціла низка історій про Сатану-спокусника починаючи від міту про гріхопадіння, коли людина скуштувала плід дерева пізнання добра і зла, та Старого Завіту, а також суперечки Мойсея з магами єгипетського фараона. Докладно розглядає мотив зв’язку Бога й Диявола румунський дослідник М. Еліаде.
У мітопоетичній традиції вирізняють співвідношення понять у такій послідовності: «архетип» – «міт» – «симбол». К. Юнґ досліджував функцію архетипів – самовираження як «культурний симбол» – потрібних складників ментального сприйняття, які беруть участь у побудові людських образів [4, с. 91]. Як зазначає Ж. Дюран, «міт є модулем історії, а не навпаки» [6]. На думку С. Аверінцева, симбол, подібно до архетипу, занурений у давнину як людська свідомість [1, с. 158]. Симболізм дотримує принципу конструювання мітології, яка, слугує матеріялом усякого мистецтва й може виявитися як індивідуальна творча мітологія, наприклад, мітологія Шекспіра, Ґете тощо. Неокантіянство, зокрема в Е. Кассірера, надало симболові ширшого значення людського світу: людина – це істота симболічна; мова, релігія, міт – симболічні форми, за допомогою яких люди впорядковують хаос навколо себе, пов’язані зі змістом життя. Симболові притаманна мітологічна або релігійна основа й філософська багатозначність. Отже, міт має своє симболічне втілення через архетип, а симбол «черпає» з міту.
Розгляньмо низку мовознавчих поглядів на зв’язок симболу та міту. У відомому словнику філософських понять Ейслера нічого не згадано про історію симболу в античності. Оскільки архаїчна поезія не має слова «симбол», міти трактували методом симболічних узагальнень. У Платона простежуємо спробу відокремити симбол від дофілософського міту, симбол у нього залишається рівнозначним знакові. Лише за часів німецького романтизму, зокрема у Ф. Шеллінґа, протиставлено класицистичну алегорію симболу й міту як органічну тотожність ідеї й образу. Так, Ю. М. Лотман припускає, що симбол генезою пов’язаний із мітом, виростає з нього. Спорідненість між симболом і мітом закладено в тому, що «саму структуру симболу спрямовано на занурення кожного окремого явища у стихію «першооснов» буття, щоб дати через це явище цілісний образ світу [1, с. 156]. Однак, за О. Лосєвим, будь-який міт є симболом, але не будь-який симбол є мітом [3, с. 146]. У вченні Й. Багофена міт лише тлумачення симболу. В. Іванов уважав, що міт розвивається з симболу: «до симболу міт стосується як дуб до жолудя» [2, с. 142]. П. Рікер також підтримує точку зору, згідно з якою міт повинен бути підпорядкований симболові. Я. Варденбурґ обґрунтовує, що між мітом і симболом існує тісний зв’язок. На його думку, усі характеристики симболу цілком можна застосувати до міту [1]. Можна стверджувати, що міти трансформують події, які відбувалися раніше, в иншу реальність. Таким чином, вони отримують инший смисл, який лінгвіст-інтерпретатор намагається розтлумачити у вже сформованому симболові.
Мета статті – з’ясувати, які з понять «симбол» та «міт» є першочерговими щодо Фавста в англійській літературі кінця XVI – початку XXI ст.
Виклад основного матеріалу. Розгляньмо експлікації Фавста як міту у творі-першоджерелі К. Марло. Автор уживає метафори: waxen wings mount above one’s reach, melting heavens conspire one’s overthrow [11], що є алюзіями на давньогрецький міт про Ікара, падіння якого стало знаною емблемою Ренесансу в Европі; Хор прирівнює його до Фавста.
Зазначмо, що авторський інтерес до мітів не обмежився лише мітом про прокляття чи то угодою з Дияволом, а, навпаки, торкався вічних мітологем життя-смерти, любови (…Helen of Greece was the admirablest lady that ever lived [11]), давньоримської (…where Mars did mate the Carthaginians [11]) та давньогрецької (…this word damnation terrifies not him,/ For he confounds hell in Elysium [11]) мітології.
Використання мітологеми «смерть»: to die an everlasting death [11] передає фатальне рішення Фавста відкинути віру та вдатися до того, що захоплює його розум – до магії: та «воскресіння»: [making one] to live eternally і to raise one to life again [11] – розкриває Фавстове прагнення божественної влади, щоб дарувати вічне життя й силу воскресіння.
Для вербалізування симболу «Фавст» автор увів у текст мітологеми «життя–смерть» і «воскресіння» та показав суперечності в свідомості героя: він не бачить перспективи сповідувати богослов’я, бо й так життя зводиться до смерти, і водночас він прагне мати владу дарувати життя та навертати людей до вічного життя. В англійській фавстіяні трагедія К. Марло є вихідним твором з мітопоетичними вкрапленнями, більшість з яких збережено й в инших творах фавстіяни, зокрема міт про підписання договору з Дияволом.
Подальші приклади засвідчують експлікації та імплікації Фавста як симболу в англійській фавстіяні (XVI–XVII ст.). У «Трагічній історії доктора Фавста» звербалізовано передавання душі й тіла Дияволові: to surrenders up one’s soul, bequeath one’s soul to Lucifer; відступництво від Бога: desperate thoughts against Jove’s deity; never look on Gods word [11].
Словосполука [one still] Faustus, and a man [11] слугує для розкриття пригнічености Фавста через те, що він – лише людина.
Словосполуки слугують для розкриття Фавстового наміру мати владу в усьому світі й бути здатним підкоряти собі все, що заманеться: 1) conceit of this [be glutted with] [11] (this у значенні «магія»; Фавст прагне втілювати в життя можливості за допомогою магічних атрибутів (імплікація)); 2) to have one fly to India [for gold], ransack the ocean [for orient pearl] [11] (бажання підкоряти слуг Диявола); 3) to wall with brass [11] («оздобити всю Німеччину латунню» подібно як чернець Бекон у «Шанобливій історії ченця Бекона та ченця Бонгая» Р. Гріна хотів оздобити Англію латунню, коли його магічні схеми вдалося втілити в життя); 4) to make Rhine circle Wittenberg, new-found world [11] (бажання дорівнятися можливостями до Бога (імплікація)); 5) sole king [11] (мета Фавста – стати володарем світу за допомогою магії). Уживання метафори the god [one serves] to be one’s own appetite [wherein the love of Belzebubis fixed] [11] поглиблює розуміння Фавстого гріха: прагнучи дорівнятися до Бога, герой задовольнив свої бажання панувати над Всесвітом, удаючись до магії, однак зрівнявся з Дияволом.
У тексті «Балада про життя та смерть Доктора Фавста, знаного чаклуна» зекспліковано передавання душі й тіла Дияволові: to give one’s soul and body [5]; відступництво від Бога: to shun the holy Bible book [5].
В иншому творі «Покарання Лілі за його життя» використано словосполуку з різною семантикою на позначення готовности Фавста перейти на бік Диявола: to forfeit all the honest Art; reversal, turnover; to change still [10].
У третьому творі «Виявлення чаклунства й покарання за нього» зімпліковано втрату радости та щастя у значині втрати душі: to loose eternal joy and felicity!; pay dear [17]. Експлікація Фавсто-вого передання душі Дияволу: to give souls unto the Prince of Hell [17].
У баладі «Застереження молоді» виражено заміну моральних цінностей на «грішну» насолоду життям: to give oneself to wine and drinke; to lavish out in toyish sport [18].
У п’єсі «Життя та смерть Доктора Фавста, фарс» В. Маунтфорда договір з Дияволом – ризик для життя: to hazard one’s life та експлікація передавання душі Дияволові: one to be Lucifers; to assure one’s Soul to Lucifer [14].
У шостому творі «Шаноблива історія ченця Бекона й ченця Бонгая» Р. Гріна домінує вербалізація боротьби проти Бога: to wrest name of God [7].
П’єсі Е. Мандея «Джон Кент і Джон Камбер» притаманні словосполуки на позначення заняття «темними» мистецтвами: to practice magic and concealed arts [15] (arts у значині магії, темних мистецтв); to ruminate on necromantic skill; to proft in Chiromancie [15].
У поемі «Загублений Рай» Дж. Мільтона зімпліковано словосполуки зі значиною прагнення схожости до Бога: to be among the Gods; to live life of Gods; the Throne and Monarchy of God; A Goddess among Gods; to be of human Gods; Goddess humane; to grow up to Godhead [13] (бажання Диявола (Змія-спокусника) дорівняти Еву до Бога через спокусу).
Готичний роман М. Льюїса «Чернець» (XVIII ст.) має імплікацію грішного ченця через зв’язок з Дияволом: Sinner та втрату душі й вічні муки в пеклі: devouring flames; tortures [9] (характеристики пекла як місця прокляття ченця).
Поемі «Сучасний Фавст» Р. Ноеля (XIX ст.) властиві словосполуки на позначення бунтарства, світського виснаження, прагнення створити нову «мораль» для людства, які виражено далі: 1) mad disorder; terrible and oppressive moral difficulties [16] (причини невдоволення життям у суспільстві: безлад, моральні труднощі); 2) hushed atmosphere of the Past; old superstition; conjuring long dark ages; ugly, prophetic skull; confused and contradictory voices [16] (причини невдоволення життям у суспільстві: дух минулого, забобони); 3) honest delusion of silly people; pious fraud [16] (причини невдоволення життям у суспільстві: шахрайство); 4) universal and exhaustive knowledge; emptiness in books [16] (причини невдоволення життям у суспільстві: брак належної освіти (імплікація у словосполуках)); 5) Absurd and immoral Ideas; stunned and bewildered pretentious jabberings [16] (причини невдоволення життям у суспільстві: пустослів’я та недоречність у вислювлюваннях (імплікації в словосполуках)); 6) worst riot of Imagination [16] (бунтарство проти власних уявлень про світ (імплікація у словосполуці)); 7) new-found world; new lore [16] (бажання віднайти нову модель світу (імплікація)); 8) pensive solitude; pure atmosphere; meditative seclusion [16] (низка пропозицій для «моралі» людства (імплікація)); 9) cure For social sickness; to seek contact with life again [16] (прагнення «вилікувати» англійське суспільство з метою відновити світське життя).
У творі Дж. Мейсфілда «Диявол і Старий» (XX ст.) звербалізовано укладання договору з Дияволом про зречення душі: to sell one’s soul to the devil [for twenty years of heart's-desire] [12].
Готичне оповідання «Чаклун Йоганнес, некромант» Дж. Говарда (XXІ ст.) більше зосереджене на викупі душі, а не на її зреченні, а також на парі з Дияволом, а не на умовах договору з ним. Експлікація бажання повернути душу: youthful mistake [to give soul to Devil]; intolerable burden [without soul] [8].
Висновки. Таким чином, констатуємо, що Фавст є симболом, смисли якого спричиняють ознаки й наслідки людської гріховности, яку звербалізовано в багатьох аспектах: освіченість, магія, відступництво від Бога, бажання перебувати на місці Бога тощо. Фактично, міт про людське гріхопадіння пронизує англійську фавстіяну, набуваючи симболічности.
Фавста в англійській літературі визнаємо симболом гріха, про що свідчать численні експлікації та імплікації зазначених текстів, хоча симболічність Фавста зумовлена відсиланням до міту, мітологем.
Отже, симбол є актуалізацією міту. Стверджуємо, що з міту «народжується» симбол. міти про Симона-мага, Теофіла, Папу Сільвестра ΙΙ, Роджера Бекона стали першоосновою для Фавста як симболу: гріхопадіння через змову з Дияволом, заняття чорнокнижництвом та бажання дорівнятися до Бога.