ХРАМОВА СИМВОЛІКА В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ АРХІТЕКТУРІ

1
Кафедра мистецтвознавства, Інститут мистецтв Київський університет імені Бориса Грінченка

У статті простежується те яке тлумачення має християнська символіка в Середньовіччі. Аналізуються праці Діонісія Ареопагіта, св. Августина, Іоана Дамаскіна.

В Середньовічній християнській Європі у центрі завжди знаходиться Бог-Творець, а символи дозволяють пізнати Бога, духовно доторкнутися до нього. Тому в Середньовіччі розвивається символізм у християнському мистецтві та архітектурі.  

Аналізується та ієрархія символів, що присутня у християнському храмі. Надається пояснення значень основних символів, які обов’язково повинні бути у традиційному християнському храмі. У статті пояснюється зв’язок символіки з таїнствами, що відбуваються у храмі.

За допомогою таїнств символи відкривають віруючим духовний шлях з матеріального світу у трансцендентний. Середньовіччя зробило важливий крок до розуміння специфіки символу як інструменту для вираження такого смислу, який не може вміститися в розумово-дискурсивну тезу.

Простежується загальне поняття символіки у часи європейського Середньовіччя. Порівнюється розуміння символіки у добу Античності та у Середньовіччі.

У статті аналізується символічність архітектури християнського храму. Архітектура християнського храму найбільш яскраво відобразила особливості середньовічного світосприймання. Храм виступав моделлю світотворення, включаючи в себе весь простір всесвіту – небо, землю, рай і пекло.

Така храмова символіка, як хрест, ікона та інші, засновані на поєднанні в одному образі двох його значень – земного (предметного, матеріального) і божественного (ідеального, духовного).

У статті висвітленні такі акценти: християнські символи існують як для приховування істини, так і для її виявлення, пізнання; пізнання вищої істини можливе лише на основі розкодування символічних образів, що втілені у середньовічному мистецтві та архітектурі, а конкретно у християнському храмі.

  1. Святий Августин, 1996. Сповідь. Переклад з латини Ю. Мушак. Київ: Основи.
  2. Аверинцев, С.C. 2004. Софія-Логос: словник. Київ: Дух і Літера.
  3. Айналов, Д.В., 1905. Мраморы и инкрустации Киево-Софийского собора и Десятинной церкви. Труды XII археологического съезда. Москва, с.5-11.
  4. Бряник, Н.В. 2003. Введение в современную теорию познания. Москва Акад. Проект.
  5. Генон, Р., 2007. Идея Центра в древних традициях. [online] Доступно: <http://www.philosophy.ru/genon/centr.htm> [Дата звернення 5 грудня 2018].
  6. Генон, Р., 1997. Символы Священной науки. Перевод с французского Н. Тирос. Москва: Беловодье.
  7. Дионисий Ареопагит, 1997. О небесной иерархии. Перевод с греческого М.Г. Ермакова. Санкт-Петербург: Глаголъ.
  8. Иоанн Дамаскин, 2007. Точное изложение православной веры. Перевод с греческого А. Бронзова. Москва: ДАРЪ.
  9. Асєєв, Ю.С. та Довженок, В.Й., ред. 1968. Історія українського мистецтва: в 6 т. Т.1. Київ: Жовтень.
  10. Панофски, Э., 1992. Готическая архитектура и схоластика. Перевод с немецкого И.В. Хмелевских. Київ: Релігійна думка.
  11. Потапенко, О.І. та ін., ред., 2002. Словник символів культури України. Київ: Міленіум.
  12. Флоренский, О.П. 1995. Иконостас. Москва: Искусство.
  13. Флоренський, О. П. 1990. Имеславие как философская предпосылка: [в 2 т.]., Т.2: У водоразделов мысли. Москва: Искусство.
  14. Королев, К. 2005. Энциклопедия символов, знаков, эмблем. Москва: Эксмо