Реалізація проєктів постійної структурованої співпраці у сфері безпеки та оборони Європейського Союзу: проблеми та виклики (Оглядова стаття)

З’ясовано ключові особливості реалізації проєктів у рамках “Постійно структурованої співпраці” (PESCO) та їх перспективи із врахуванням пандемії коронавірусу та того факту, що російсько-українська війна з 2014 року вийшла за рамки регіональної і торкнулась основ міжнародної та європейської безпеки. Проаналізовано Стратегічний огляд PESCO 2020 та вказівки для наступного етапу PESCO (2021-2025) щодо загальної мети, ключових цілей політики, процесів, а також стимулів для покращення виконання більш нагальних зобов'язань. Наголошено, що за даними Стратегічного огляду до 2025 року 26-ть з 46-ти проєктів вже будуть повністю завершені. Ці проєкти включають в себе кібер-академію та інноваційний центр, хімічний, біологічний, радіологічний та ядерний нагляд, операції з реагування на кризові ситуації, захищений програмно-конфігурований радіозв’язок, медичне командування, військову мобільність, мережу логістичних центрів, групи швидкого реагування в кіберпросторі тощо. Виокремлено виклики на шляху реалізації проєктів у рамках PESCO, серед яких слід виділити розрізненість і непослідовність таких проєктів, тривалість їх виконання та необхідність узгодження, фінансові виклики для безпеки та оборони ЄС, зумовлені як пандемією, так і повномасштабним вторгненням Росії в Україну. Важливе значення має й те, що PESCO потребує чіткого переходу до усунення недоліків стратегічного потенціалу та відкритості для повної участі не-членів ЄС, включаючи Великобританію. Наголошено, що PESCO створене задля більш ефективної оборони Європи, а також для значних результатів, забезпечуючи посилену координацію дій і співпраці в сфері інвестицій, розвитку потенціалу і операційної готовності. Розширена співпраця в цих сферах дозволить скоротити кількість різних систем озброєння в Європі, і у підсумку посилить оперативну взаємодію серед держав-членів Європейського Союзу. Разом з тим ці проєкти мають бути гнучкими та передбачати можливість зростаючій кількості держав (головно асоційованим країнам чи країнам-кандидатам, у тому числі Україні) повноцінно брати у них участь.