Розглянуто специфіку висвітлення літературної та літературно-критичної тематики в спеціалізованих часописах (“Літературна Україна”, “Українська літературна газета”) і часописах суспільної та культурознавчої проблематики (“Критика”, “Zbruč”). Сучасний етап розвитку літературних часописів та літературних розділів видань розглядається як обумовлений логікою діалогу між традиційною й модерною течіями в літературно-критичній царині сучасного українського гуманітарного знання. Повторення деяких ключових питань у дискусії “модерне – традиційне” на межах ХІХ–ХХ та ХХ–ХХІ століть дозволяє припустити “повернення” української літератури на шлях розвитку, визначений її культурною специфікою. Літературні часописи дають змогу підтримувати певний рівень дискусії в процесі усвідомлення літературного спадку ХХ століття, революційних змін у сучасній літературі, визначення завдань для літераторів. Логічним жанровим втіленням цього процесу стають бесіди, діалоги, розмови (Юрій Андрухович, Олександр Бойченко, Орест Друль “Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами”, 2017; Леся Українка, Оксана Забужко, Блаженніший Святослав Шевчук “Апокриф. Чотири розмови про Лесю Українку”, 2020; “Бесіди. Михайло Сидоржевський – Григорій Штонь”, 2020). Проаналізовані видання та стильова специфіка критичних текстів унаочнюють динамічність літературно-критичного процесу, дозволяють представити інтелектуальний “портрет” зацікавленого сучасною літературою читача. Порівняння жанрово-стильових характеристик текстів “Української літературної газети” і матеріалів видання “Zbruč” вимагає розмежування понять світоглядної публіцистики, яка зазвичай належить перу письменників, та літературної критики авторства літературознавців та журналістів, “на межі” яких виникають особливо цікаві зразки культурознавчої есеїстики.
1. Мітчук О., Харамурза Д. Літературна критика в онлайн-медіа. InterConf. 2021. Вип. 78. С. 199– 208. DOI: https://doi:10.51582/interconf.7-8.10.2021.023.
2. Огар Е. І. Книжкові інтернет-медіа в контексті культурної журналістики. Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. 2020. Вип. 2. С. 56–61. DOI: https://doi.org/10.32840/cpu2219-8741/2020.2(42).8.
3. Букіна Н. В. Вітчизняна літературна критика як сегмент віртуального культурного простору: інтернет-видання, персоналії, жанри. Інтеграція освіти, науки та бізнесу в сучасному середовищі: зимові диспути: тези доп. II Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції, 4–5 лютого 2021 р. Дніпро. 2021. Т. 1. 502 с. – С. 223.
4. Бучарська І. С. “Літературна Україна”, “Українська літературна газета”: сьогодення трендів минулого Актуальні тренди сучасного комунікативного простору : колективна монографія. Дніпро : Грані, 2020. С. 44–53.
5. Костецька Л. Сучасна літературна критика в контексті журналістики. Науковий вісник МНУ ім. В. О. Сухомлинського. Серія: Філологічні науки (Літературознавство). 2017. С. 118–122.
6. Критика. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://krytyka.com/ua/ (дата звернення: 10.12.2021).
7. Zbruč. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/ (дата звернення: 10.12.2021).
8. Темченко Л. В., Бучарська І. С. Світоглядна публіцистика: від збірки “Нерви ланцюга” (2003) до Zbruc-есеїстики. Держава і регіони. Серія : Соціальні комунікації. 2021. № 2 (46). С. 63–70.
9. Літературна Україна. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://litukraina.com.ua/ (дата звернення: 10.12.2021).
10. Українська літературна газета. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://litukraina.com.ua/ (дата звернення: 10.12.2021).
11. Пітякова Т. Проблема традиції в художній практиці доби модерну – переходу до постмодерну. Університетська кафедра. Культурологія. Аксіологія. Філософія. Етнологія. Дискусії. Рецензії. Анотації : альм. К. : КНЕУ, 2017. № 6. С. 15–28.
12. Гундорова Т. ПроЯвлення слова: дискурсія раннього українського модернізму. К. : Критика, 2009. 448 с.
13. Павличко С. Теорія літератури. К. : “Основи”, 2002. 679 с.
14. Зеров М. Виступ на диспуті “Шляхи розвитку сучасної літератури”. Нове українське письменство. К. : Основи, 2003.
15. Гасанова В.Т. Основні організаційні етапи українського літературного відродження 20-х років. Культура народов Причерноморья. 2001. № 21. С. 154–158.
16. Hosking G. Beyond Socialist Realism: Soviet Fiction since Ivan Denisovsch. Соцреалистический канон: сб. статей / под общ. ред. Х. Гюнтера и Е. Добренко. СПб. : Академический проект, 2000. С. 242–248.
17. Гундорова Т. Леся Українка і Ольга Кобилянська: “щось таке, чому назви нема в людській мові”. Zbruč. 21.02.2021. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/103415 (дата звернення: 10.12.2021).
18. Гундорова Т. “Донька” Драгоманова, або Леся Українка як політик. Zbruč. 23.11.2021. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/108889 (дата звернення: 10.12.2021).
19. Штонь Г. Духовний простір української ліро-епічної прози. К. : Інститут літератури НАН України, 1998. 317 с.
20. Ушкалов Л. Від бароко до постмодерну: есеї. К. : Грані-Т. 2011. 552 с.
21. Українка Леся. Апокриф: Вибране. Леся Українка. Чотири розмови про Лесю Українку. К. : Комора, 2020. 623 с.
22. Кононенко Є. Апокрифічні інтерпретації. Листопад 2021. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://krytyka.com/ ua/articles/apokryfychni-interpretatsii (дата звернення: 10.12.2021).
23. Андрухович Ю., Бойченко О., Друль О. Ворохтаріум. Літературний тріалог з діалогом і монологами. К.: Пабулум, 2018. 240 с.
24. Бесіди. Михайло Сидоржевський – Григорій Штонь. Літературна газета. 07.02.2020–30.10.2020. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://litgazeta.com.ua/category/interviews/ (дата звернення: 10.12.2021)