Доля української мови загалом така ж плачевна, як і доля самої України в її багатовіковій історії. Упродовж довгих віків територія України була поділена між різними державами і кожна з них намагалася асимілювати українців. Застосовуючи для цього різні заходи, насамперед звертали увагу на мову1.Бо немає мови – нема нації. Не в силах витіснити мову в побуті народу, кожна з держав (Польща, Росія, Австрія) прагнула витіснити її з сфери культури й науки. Про українську мову розповсюджували чутки, що її неможливо, на відміну від інших мов, настільки розвинути, щоб охопити ці сфери. Треба сказати, що такі закиди свого часу були і щодо інших мов. Понад 2 тисячі років тому Ціцерон писав: «Багато римлян, які вивчали грецькі науки, не могли передати одержані знання своїм співвітчизникам, бо не вірили, що сприйняте ними від греків можна викласти латинською мовою. Я у цій галузі, як мені здається, настільки просунувся, що не поступлюся і грекам у багатстві слів». А в Росії просто твердили, що української мови не було, нема і бути не може, а є малоросійський діалект російської мови, яким розмовляють неосвічені жителі Південної Росії.
Однак іноземці, які не мали такого інтересу, як держави, що окупували українські землі, визнавали вартісність народної мови українців. Наприклад, французький славіст Кіпріан Робер писав: «Рутенська мова, якою говорять 13 мільйонів найбільш здібних і розвинених слов’ян, могла б стати першорядною літературною мовою, але... вона з кожним днем втрачає свій ґрунт»2. Значення рідної мови для розвитку нації добре розуміли члени Кирило-Методіїського братства, першої політичної організації українських інтелігентів, які ставили мету створити незалежну Українську Державу в Слов’янському Союзі. Микола Гулак у листі до Опанаса Марковича писав (1846 р.): «Микола Іванович (Костомаров) пообіцяв неодмінно написати історію малоросійським наріччям, мовою не простонародною, а найвишуканішою, і, до того ж, простою, а, значить, народним словом. Це повинен бути твір, яким буде пишатися не тільки наша література, але який займе місце поміж кращих творів людського розуму найосвіченіших народів. От тоді й відкриється широкий простір для нашого письменства, мова буде опрацьована до такого ступеню, що не тільки вітчизняна й всесвітня історія, але навіть і точні науки будуть викладатися цією мовою. Звичайно, цей останній, крайний період розвитку, коли він настане – не знаємо. Але прямуючи до цієї мети, дружніми зусиллями неможливе зробимо можливим»3.
Першою публікацією, присвяченою українській науковій термінології, у Російській імперії є, мабуть, невелика замітка М. Левченка в журналі «Основа»4. Автор писав: «Русинські автори, які складають підручники для народу, зустрічаються з ділом цілком новим, і я рішився висловити свої думки з цього приводу. Оскільки бажано, щоб освіта засвоювалася масою народу, то, я думаю, що й наукові терміни треба творити на основі народної мови, так, щоб вони могли бути сприйнятими самим народом. Варто взяти до уваги ще й те, що у нас, за числом тих, кому потрібна освіта, дуже мало здібних вчителів, отже підручники і наукові терміни треба творити, по можливості, такі, які і без тлумачення вчителя були б доступними учням. Це тим більш потрібно, що метода «зазубрювання» навряд чи скоро виведеться з початкових училищ, для яких, власне, і призначені русинські підручники. Щоб переконатися, яке значення має незрозуміла термінологія, спитайте у якогось учня, що таке екліптика, і він, напевне, не зможе дати вам задовільної відповіді. А запитайте учня польських училищ, що таке droga ziemi (дорога землі) і він вам неодмінно пояснить. Це я знаю з досвіду. Якщо б довелося вживати в підручнику іноземні слова, то слід, в усякому разі, уникати тих, які трудно вимовляються і таких, до яких входить звук ф, невластивий русинській мові, через що такі слова в народному вжитку неодмінно спотворюються – нерідко неблагозвучно. При складанні підручників слід звертати особливу увагу на математичні й природничі науки, які, без сумніву, повинні зайняти важливе місце в народній освіті, а в цих науках якраз найбільш незрозуміла термінологія».
Терміни характеризуються нормованістю й однозначністю. Неоднозначний термін є невдалим, бо він вимагає додаткового пояснення. Складний термін чи скорочення мають бути зрозумілими і легко розгортатися у повну форму. Скорочення не має збігатися з іншим і в тексті має бути скрізь однаковим. Джерелами творення термінів є: а) переосмислення загальновживаних слів рідної мови; б) запозичення слів з інших мов; в) творення спеціальних професійних слів; г) поєднання українських й іншомовних складників; д) використання власних імен.
Пропонований термін має органічно вписуватися за формою і звучанням в українську мову, підлягати внутрішнім законам мови. Найбільше засмічена українська термінологія російськими термінами, що й зрозуміло. Велику кількість російських слів «живцем» перенесено в українську наукову термінологію. Наприклад, такими є технічні терміни: башмак, карман, юбка, стакан, станок, кочегарка та ін. Кожне з цих слів можна видалити з української лексики, бо маємо змогу замінити їх відповідними українськими.
Якщо наукові терміни умовно поділити на широковживані й вузькоспеціальні, то особливо важливо, щоб рідними були широковживані слова. А саме на них найчастіше поширюється суржик. Ось кілька прикладів такого суржика:
російське |
суржикове |
українське |
совпадать |
співпадати |
збігатися |
следующий |
слідуючий |
наступний |
отмечать |
відмічати |
відзначати |
любой |
любий |
всякий, будь-хто |
вызывать |
визивати |
викликати |
Російський суфікс от часто перекладають українським від, що веде до таких спотворень:
російське |
суржикове |
українське |
отшлифовать |
відшліфувати |
пошліфувати |
отредактировать |
відредагувати |
зредагувати |
отбелить |
відбілити |
вибілити |
Дуже багато наукових термінів утворюють в російській мові з іншомовних слів способом формального транскрибування їх, залишаючи в них іншомовні прикметникові й іменникові суфікси -аль-, -ир-, -ич-, -он-, -ональ- та ін. (в оригіналі -al-, -ir-, -ic-, -on-, -onal-), додаючи до них ще й російські прикметникові суфікси -н-, -ск- та ін. Це мовне явище, нормальне для російської мови, є незадовільним для мови української. Українські терміни треба творити із запозичених іншомовних слів згідно з правилами української мови, тобто використовуючи лише українські суфікси, без іншомовних. Слова набувають властивого українській мові звучання. Кілька прикладів:
основне слово |
російське |
суржикове |
українське |
алгебра |
алгебраический |
алгебраїчний |
алгебричний |
параболоїд |
параболоидальный |
параболоїдальний |
параболоїдний |
синусоїда |
синусоидальный |
синусоїдальний |
синусоїдний |
тенденція |
тенденциозный |
тенденціозний |
тенденційний |
емоція |
эмоциальный |
емоціональний |
емоційний |
професія |
профессиональный |
професіональний |
професійний |
пропорція |
пропорциональный |
пропорціональний |
пропорційний |
З усіх частин мови в українській мові найслабше розроблено (і теоретично, і практично) віддієслівні іменники. На практиці це часто проявляється в тому, що в усному мовленні і на письмі не розрізняють значення незакінченої і закінченої дій, які ці іменники виражають у словосполуках чи реченнях, а тому і вживають такі іменники неправильно: замість потрібного віддієслівного іменника у формі незакінченої дії, вживають його у формі закінченої дії, і навпаки. Наприклад, два російські вислови во время восстановления здания і после восстановления здания – обидва правильні, і за змістом, і за будовою, бо віддієслівний іменник восстановление не виражає незакінченої чи закінченої дії. У першому випадку незакінченість дії надає йому прийменник во время, у другому закінченість – прийменник после. Тобто російський віддієслівний іменник у двох наведених прикладах має різні значення, але однакову форму, однакову морфологічну будову. І так у російській мові з будь-яким віддієслівним іменником.
А в українській мові ці два вислови будуть в обох випадках правильними за змістом лише тоді, коли віддієслівний іменник у них матиме різну форму, різну морфологічну будову, відповідно до різних своїх значень у цих двох виразах: у першому випадку (незакінченої дії) – під час відновлювання будівлі, а в другому (закінченої дії) – після відновлення будівлі.
Подібне явище спостерігається в українській мові і для ступенів порівняння прикметників. Наприклад, слово вищий, запозичене з російського высший, вже так міцно увійшло в нашу мову, що навіть ті установи, які мали б дбати про чистоту мови, вживають його на кожному кроці. Маємо вже і вищу школу, і вищу атестаційну комісію і т.ін. Виникає питання: вища від чого? Раніше можна було сказати: вища за середню. А тепер, коли середні школи перейменовують в ліцеї чи гімназії, це питання зависає у повітрі. До того ж, якщо є вища, то мусить бути і найвища, а такої нема. Що стосується вищої атестаційної комісії, то в державі нема ні нижчої від неї, ні вищої.
У російській мові вирази Высший Совет Народного Хозяйства або Высшая аттестационная комиссия є правильними, бо слово высший тут має значення найвищий, тоді як в українській слово вищий такого значення не має: якщо є вищий, то має бути найвищий. Тому в наведених прикладах належить вживати слово високий: висока школа, висока атестаційна комісія.
Треба зазначити, що буває й так, що якийсь термін не вживають через те, що він, ніби-то, є російським, а не українським. Для прикладу, розгляньмо слово участувати. В українській мові деякі дієслова утворюються від кореня за допомогою суфікса -ува- і закінчення, наприклад: милість – милувати, радість – радувати, фарба – фарбувати, протест – протестувати. За тим самим правилом, від іменника участь твориться дієслово участувати, адже маємо й іменник учасник. Отже це цілком правильне українське слово, до того ж досить зручне, і ухилятися від його вживання тільки тому, що воно нагадує російське участвовать, зовсім недоречно. Нині замість слова участував вживають словосполуки був учасником, брав участь або приймав участь. Останню словосполуку вважають суржиком, бо це калька з російської принимал участие. Але ж брати участь це також калька з англійського to take part, і не зрозуміло, чим вона краща. Адже якщо участь можна взяти, то її можна і прийняти, а здоровий глузд підказує, що участь не можна ні взяти, ні прийняти. Отже, слово участувати має зайняти своє законне місце в українській лексиці.
Переглядаючи терміни, які увійшли у вжиток, натрапляємо на такі, які можна замінити коротшими, відкинувши, без всякої шкоди, невластиві українській мові закінчення чи суфікси, наприклад, замість нотаріус писати нотар, замість каптенармус – каптенар, замість архіваріус – архівар, але краще архівіст. У ряді випадків можна було б обійтись без закінчення -ник, наприклад, замість трикутника мати трикут. Адже вживаємо ми терміни двочлен, многочлен, а не двочленник, многочленник. За такою ж схемою могли б бути трикут, шестикут, многокут.
Останнім часом в українську термінологію входить дуже багато англійських слів: дайджест, драйвер, сканер, диґітайзер, плоттер, принтер тощо. До всіх цих запозичень з інших мов треба ставитися дуже відповідально, і всі ці англіцизми є не менш шкідливими за русизми. Останні, хоч і спотворюють нашу мову, але для українця краще зрозумілі, завжди можна догадатися, що вони означають, тоді як англійські слова широкому загалу просто незрозумілі. Особливо відповідально треба ставитися до термінів з інформатики, тому що ця техніка нині входить у життя кожної людини вже з молодого віку, починаючи зі школи. Не зупиняючись на цій проблемі детально, що повинно бути предметом спеціальної статті (або й низки статей), звернімо увагу лише на одне, запозичене через російську, англійське слово комп’ютер. Ми знаємо, що за своїм походженням, це слово зовсім не англійське, а латинське. А з латинською мовою наш народ знайомий уже багато століть, і навіть компути у козаків були ще у 16 ст., тому важке для вимови -п’ю- слід замінити на ‑пу-, як це робили наші предки. Оскільки в латинській мові назви професій, дійових осіб, знарядь праці, механізмів, приладів тощо утворюються з суфіксом -or-, який і для української мови звичніший і легший, ніж англійський -er- (наприклад, лектор, актор, мотор, генератор та ін.), то в українській мові цей термін слід було б писати компутор. До речі, в інших слов’янських мовах, окрім російської, нормативним терміном є слово компутор.
Питання, порушені в цій статті, і ще більше таких, які тут не зачеплено, дуже болючі для сучасної української мови, звичайно, тільки для тих, хто за цю мову вболіває.
1 Про різні події які впливали на розвиток української мови. Див.: Віктор Кубайчук. Хронологія мовних подій в Україні (Зовнішня історія української мови). – К., 2004.
2 Див.: Cyprien Roberts. Les deux panslavismes // Revue de deux Mondes. – 1846. – 1 Nov.
3 Див.: Лист М. Гулака до О. Марковича // Кирило-Мефодіївське товариство. – К., 1990. – Т. 3. – C. 86.
4 Див.: М. Левченко. Заметка о русинской терминологии // Основа. – 1861. – C. 183–186.