Нормалізація закінчень іменників чоловічого роду однини II відміни в родовому відмінку

2010;
: сс. 19 - 22

Зубков М. Нормалізація закінчень іменників чоловічого роду однини II відміни в родовому відмінку / Микола Зубков // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка». Серія «Проблеми української термінології». – 2010. – № 676. – С. 19–22.

Authors:
1
Technical Committee for Scientific and Technical Terminology Standardization, National University Lviv Polytechnic

Темою статті є складні випадки нормування щодо вжитку флексій -а (-я) та -у (-ю) в іменниках ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини й сучасний стан довідково-лексикографічних видань.

Ключові слова: граматична категорія, родовий відмінок, флексія, закінчення.

The paper deals with complicated cases of norms application concerning the usage of ‘-а (-я)’ and ‘-у (-ю)’ flexions in the singular second-declension masculine nouns in the genetive case, as well as with the contemporary state of art in reference and lexicographic literature.

Keywords: grammar category, genetive case, flexion, ending.

Темою статті є складні випадки нормування щодо вжитку флексій -а (-я) та -у (-ю) в іменниках ІІ відміни чоловічого роду в родовому відмінку однини. Згідно з лінґвометодичними положеннями Л. Щерби, розглядаючи граматичні явища, треба ураховувати семантичний аспект з огляду на те, як ця граматична категорія відображає те чи инше поняття [1, с. 334]. Про явище варіятивности в підручниках побічно зауважено, що окремі іменники мають закінчення -а (-я) чи -у (-ю) залежно від значення або наголосу без зміни значення.

Розсліди лінґвістів (О. Синявського, С. Смаль-Стоцького, В. Юносової та ин.) свідчать про зміну співвідношення між флексіями родового відмінку однини іменників чоловічого роду. Віддавна закінчення -а (-я) мали як назви істот, так і назви предметів та явищ. Закінчення -у (-ю) набували речовинні й абстрактні іменники. Та вже в XV–XVII ст. друга форма переважає й починає активно витискати флексію -а (-я). Лише в XX ст. було унормовано положення про те, що закінчення -а (-я) властиві іменникам на позначання назв істот, міст, одиниць виміру, механізмів і їх деталей, окремих предметів тощо, а закінчення -у (-ю) зазвичай притаманні іменникам на позначання збірности, речовини, матеріялу, абстрактних понять, процесів тощо, та й тут маємо низку винятків і розбіжностей. Саме правильне вживання останніх є найбільшим каменем спотикання для мовників, а для пересічних громадян, школярів та студентів і поготів.

Важко не погодитися з проф. І. Ющуком, який відзначаючи логічну структуру української мови, толерантно зауважив, що на сьогодні слабко впорядкованим є лише відмінювання іменників ІІ відміни чоловічого роду, де бувають варіянти й вагання стосовно вживання закінчень. Однак нині цей безлад щодо вживання флексій набув загрозливих обширів. Теле- й радіоетер часто-густо повідомляє про новини із Парижу, Лондону тощо, але чомусь із Курська, Гомеля, часопис «Український адвокат» № 12, 2007 р. привітав колеґ З днем адвокату, написи уздовж колії двозначно застерігають «Бережись потягу!». У харківському метрі: «Вихід до тролейбусу, автобусу», «При виході з вагону, не забувайте свої речі», «до єдиного центу», «до вашого джипу», «В ефірі телеканала СТБ», «Центр доступа до СУГ (справа від дома)», «секція цигуна й пілатеса».

По радіо «Ера-FM» не раз лунала оповістка про історію м. Запоріжжя — «Після будівництва Дніпрогеса», згодом «Поклав квіти до пам’ятного знаку», навіть уявити важко таку процедуру, оскільки це слово із кінцевим  позначає звуковий, світловий, або инший віртуальний знак, далі астролог В. Заблоцький розводився «щодо знаку зодіака Козерогу» — усе з точністю навпаки. 30.01.09 «До єдиного метру». 02.08.09 у висиланні «Православний світ» «До міста Луцьку». 11.01.09 політолог В. Ковтун — «У заявах Ю. Тимошенко й В. Ющенко», по цих словах грамотна людина має розуміти, що йшлося про двох жінок. Це найтиповіша плутанина з українськими прізвищами на  та на приголосний. Прикро, коли їх носії — чоловіки, стають жінками. «Бій Віталія Кличко, виступ Омельченко, депутата Шкіль», 10.02.09 відник Лукін надав слово «Політологові Небоженко» et cetera. 09.02.09 нардеп М. Катеринчук переймався «якістю бензина». 02.03.09 від відника програми з братами Капрановими ми почули: «одного відсотку», тоді ж очільник МЗС заспокоїв: «Ми не втратили й сантиметру». 20.02.09 національне радіо рекламує медпрепарат і його «вплив на діяльність м’язу», а «Ера-FM»  ліки від «запалення нерву», тоді ж на телешоу «Свобода на Інтері» нардеп Папієв «дорватися до станку». 31.03.09 в черговому зверненні Президента «від Парижа до Пекіну». 07.04.09 ТСН «1+1» «сектора дошкільних закладів», т. с. 25.05.09 військовий експерт Бадрак «будівля корвету». 18.03.10 «Я так думаю» міністр освіти і науки (!) Д. Табачник: «Кожного року жодного документу, саме головне впізнаваємость диплому, знаходиться бал атестату», 07.05.10 він же на ТРК «Україна» «позиція Європарламента». Національне радіо 29.06.09 дід Стас, читаючи казочку: «з підйомного крану». 18.04.10 С. Горлова, відник програми «Слово» (!): «Щодо третього компоненту». Загальний мовний рівень перекладів фільмів і радіоетеру висвітлено у вельми повчальній праці Р. Мацюка [2].

Левову частку таких неоковирностей можна списати на елементарну неграмотність тих чи тих мовців. Та біда-проблема в тому — що вони читають, чим користуються?

На окрему увагу заслуговує грубезний Російсько-український словник [7], у ньому: аграрного сектораальта, баса, дисканта й т. с. баритона й -ну, тенора й -ру; березняка, дубняка, грушняка, сливняка й т. с. вишняку, сосняку; анусу, а [4; 5] а; аргумента, а [3–6; 8; 10] у; аутрайтуа [4; 5] аафганця (вітер); бактріану, а [4; 6] -на; [7, с. 57] боєкомплекту, а [7, с. 609] нормокомплекта[7, с. 60] бордюра, а [7, с. 373] уу [3–6; 10] лише -ру; буклету, а [4–6; 10] а; буфета (перекусна) й у (меблі), а [3–6; 8] усе навпаки; гаку, а [4–6; 10] а; ганга (гурт); дизайна, а [4–6; 8; 10] у; звуку, а [3–6; 8–10] а й -ку; інтегралу, а [3–6; 10] а; картинга, а [4–6; 10] у; квінтета, а [3–6] у; кетчаа [4] у; кисляка, а [3; 4; 6] у; [7, с. 409] контрнаступа, а [7, с. 552] наступу; [7, с. 449] лібералізмуа [7, с. 560] націонал-лібералізмалімбу, а [4–6; 10] а; ляпанця, а [4; 6] ю; манускрипта, а [3–6; 9] у; молокоміру, а [4; 5] а; намета (алюр); нежиті, а [5] і й ю, лише ю [3; 4; 6; 8]; [7, с. 31] нута, нагуда, а [7, с. 611] у, -ду; [7, с. 633] оберту, а [7, с. 841] пів-обертаосокору, а [3; 4; 6; 8] аофшора, а [4] упаба (заклад); пепіна (сорт); [7, с. 83] віку, а [7, с. 741] первовіка; першодрукаа [3–5] у; порубаа в [4; 5] у; порядку й т. с. ‑ка; посіва й т.с. -ву; [7, с. 447] пралісу, а [7, с. 741] -сапрепринтуа [6] -тапроливу?; рум’янцяа [3; 6] -цю.; хот-догу, а [6] афайла, а [4; 10] уфутбола, а [3; 4; 6; 8] -лухолодця, а [3; 6; 8] ю; хоумленда (резервація); юза й -зу (волок), а [4-6] лише -заящура (хвороба), а [3; 6; 8] у; ящура (гра) [5].

Далі подано матеріял лише декількох фахових навчально-довідкових видань, котрі теж «освятили» рекомендаційно-дозвільними грифами Міносвіти: анґара [4-7; 10], а [3] -ру; аніса [4; 7], але джонатану, дюшесу, кальвілю, ренклоду [5; 7; 9], а [6] анісу; анонса [5; 7; 8], а [4; 6] у; атола [5; 7; 10], а [4; 6] у; атрибута [4-7; 10], а [3] -ту; бестселера [4; 5; 7], а [6; 8] у; бліндажа, гаража [4–10], а [3] -жу; бутика [4; 5; 7], а [6] у; бювета [6; 7], а [4; 5; 10] -ту; варіанта [4–7; 10; 11], а [3] -ту; вестерна [4; 5], а [6; 7] у; вестибюля [4–7; 10], а [3] ю; гурта й -ту [4-7], а [3; 8; 9; 11] лише -ту; денарію [4; 7], а [6] -рія; джихада [5], а [4] у; драйва [4; 5; 7], а [6] у; дрелі [5], а [6–8; 10] дриля; дрібняка [6], а [10] у; звіринця [3; 5; 7], а [4; 6] -цю; йогурту [3; 4; 6; 7], а [5] -та; кіноварі [7; 10], а [3–5; 8] у й і; кіоска [7; 10], а [3–6] у; коментарю [3; 4] а [5-7; 10] я; коридора [4; 5; 7], а [3; 6; 9] -ру; крекера [5; 7], а [4] у; кременю [5; 7], а [3; 4; 6] я й -ню; крикета [4; 5; 7], а [3; 6] ‑ту; куплета [5; 7], а [3; 4] -ту; мадригала [4; 5; 7], а [6] у; маскарону [4; 5; 7], а [6] а; негатива [5; 7], а [4; 6] а й -вулише ноумена й феномена [7; 10], а [4; 8], феномену й -на (людина); палісадника [4–7; 10], а [3] у; панегірика [4–7], а [3] у; параграфа [5; 7; 10], а [3] у (а фраґмент тексту, як абзацу); парадокса [4; 5; 7; 8; 10], а [3; 6] у; паркана й ‑ну [4; 6–9], лише а [5], а [3] лише -ну; папоротника [5]; пасквіля [4-8; 10], а [3] -люпозитива й ву [6], а [3–5; 7; 10] лише а; роя й рою [4-8] лише рою [3; 9; 10]; лише сектора [4; 5; 7; 8; 10], а [3; 6] а й успектра [4–8; 10], а [3] -ру; уривка [3–7; 10], а [9] у; чагарю [6], а [3–5; 7; 8] яштахетника, але штахету [4–6] чи варто продовжувати?

Ось лише дещиця, що стосується всіх видань, хоча уважні користувачі потвердять, що це — лише верхівка айсберга. ЧОМУ: аулуадже хутора, висілка; бар’єра, адже бордюру, парапету; берега, адже краю; борщику, душку, схилку, штахетнику, адже барвіночка, відрізка, відтинка, вітрика, звучка, ліска, майданчика, ставка, точка (із суф. -к-) хоча борщу, духу, схилу, штахету, барвінку, відрізу, відтину, вітру, звуку, лісу, майдану, ставу(без суф. -к-); борщівника, маточника, мудрика, ранника, щербача (рослини), адже барвінку, коров’яку, кураю, ромену; бунта (зв’язка), адже стосувігвама, адже дому, намету, чуму; водограю, адже фонтана; гандропа, ґнота, каната, мотуза, провода, троса, шнура, адже дроту, кабелю, шпагату; гарнітура, адже комплекту; догмата, адже канону; йодля, адже фальцету; кексу, короваю, адже буханця, книша, калача, торта, хліба; колонтитула, адже напису; лозунґа, адже девізу, заклику; ноктюрна, адже експромту, етюду, концерту, маршу, хоралу, хору; опухуадже чиряка, ячменя; оповзняадже зсуву, оповзу; офсайда (положення); падуба, адже чагарнику; паласиту, адже боліда, метеора, метеорита; паралакса, перицентра, періастра, адже апогею, перигелію, перигею; паса (ремінь), а у грі -су; пергаменту, адже папера й -ру; плюмажу, адже султанапогреба, адже льоху, підвалу; потиличника, прочухана, адже ляпасу, удару; пригору, адже горба, пагорба; розчерку, адже закрутка; сувою, адже верчика, згортка, пакунка, сувертка; таблоїда, адже журналу, часопису; хворостняка, адже хмизу; фортрану, адже бейсика, паскаля; фугасу, адже снаряда; фюзеляжу, адже корпуса; штабеляадже стосу.

Чому лише акта, бюлетеня (документ), але наказу, протоколу, рапорту; афганця, а де ю (вітер); букета (збірне); бункера, а якщо споруда, як корпусу?; вигуку (частина мови); глянцгольда (золото); дембеля (екс-вояк), а процес?; італіка, а де у (шрифт); казимира, адже казинетуномера (помешкання); паладіуму (статуя); регістра, (низка клавіш); скелета (сукуп кісток); телефону, факсу (апарат); фактора, чинника, адже це абстрактні поняття. Міста у [4]: Кавказу, Броду, Гарту, але Гая; Водобуду хоча Вітрогона.

Полемічними, як на сьогодні, видаються арґументи знаних науковців (С. Караванський, Ю. Шевельов й ин.) щодо поділу міст на українські й чужі; щоправда без уточнення, які саме чужі — азійські, американські, африканські, европейські?! Для прикладу Києва, Львова, Харкова й ин., але Тамбову, Берліну, Таллінну й ин. Як вислід — матимемо з однаковим закінченням міста й держави РимуАлжируТунісукраїни й острова Занзібару; міста й річки Кабулуміста й території Кавказу; міста й гір Каракоруму; міста й провінції Квебеку; міста й заточини Кембриджу та инші?

Логічно й доцільно було б лишити усталений стан — міста, окрім тих, які мають другий складник із закінченням -у (-ю): броду, десанту, лиману — Кам’яного Броду, Красного Десанту (Лимануй под., лишити із -а (-я), а всі инші (окрім Дінця, Дніпра, Іртиша, Сиваша, Хопра й под. із наголосом на останньому складі) із закінченням -у (-ю).

Дивовижа, але підручники для шкіл, вишів (із відповідними грифами Міносвіти) і навіть академічний правопис (!) подають написання складених назв-топонімів лише із закінченням -у (-ю) — Кривого Рогу, Веселого Подолу, Часового Яру іґноруючи ті, що мають закінчення -а (-я): Білого Колодязя (Рукава), Ближнього Хутора, Бобрового Кута, Великого Дирчина, Верхнього Токмака, Старого Бикова (Салтова) й безліч инших.

Важко погодитися з формами на -а (-я), попри наголошений останній склад, оскільки всі вони є назвами речовини, збірних й абстрактних понять: вівса, карука, коментаря, ланцюга, стусана, штовхана, штурхана, ляща (удару), ривка, стрибка, табуна, тягаря, чагаря, хребта, хвоща (падиволоса), адже борщу, гуляшу, кулешу, куражу, латачу, падежу (загибелі), пастернаку, сургучу, тютюну, чагарнику, шантажу, шашлику, щавлю, ясаку.

З огляду на повернення до питомих українських відповідників, низка варіянтів лише змінять рід, (як уже маємо негенезису, залу, оазису, тезису, філіалу, а генези, зали, оази, тези, філії) або їх буде заступлено: автомобіля=автівки, аеродрому=летовища; аконіту=тої; аналізу=аналізи; арсеналу=гарматні; аукціону=авкції; багра=очепи, остей; балансу=рівноваги; басейну=сточища; ;бензину=бензини; бігунка=коліщати; блока=воротила; болта=шруби; бочонка=кухви; браку=вибірок, покидьків; брезенту=таші; буйка=сучки; бурану=хуртовини, хуґи, віхоли, завірюхи, шквирі, хуртечі, хвижі, хвищі; важка, виска=стрімниці; вентиля=кляпи; взводу=чоти; відзвуку=луни; відсвіту=сяйва; відстою=оденок; відчаю=розпуки; візиту=візити, відвідин; вінегрету=вінеґрети; войлоку=повсти; волейболу=відбиванки; галстука=краватки; гарнізону=залоги; гару=горілого, ;пригари, згарища; горизонту=виднокола, крайнеба; гравію=жорстви, ріні; графину=карафи; гужа=звяги; дебіту=видатности; девізу, лозунгу=гасладимоходу=димниці; диска=кружала; дроселя=навитки; дурману (бот.)=дондари; елемента=живла; заводу=виробні; ;загару=засмаги; зазору=гулянки, суточок, шпари; заклинка=заплішки; застою=зупинки; зговору=змови; зносу=спрацьовання; зоба=вола; зонда=пробки; зрачка=зіньки, зрівки, ;ріниці, чоловічка; ізюму=родзинок; інею=п(з,н)аморозі; інжиру=смокви, фіґи; інтервалу=проміжки; катета=прямки; каната=кодоли; каравану, обозу=валки; кар’єру=копні; картону=тектури; кернера=керна; кіоску(а)=ятки; класу=класи; клапана=хлипавки, кляпки, хлипака; клімату=підсоння; котка=шпулі; крана=підойми; кривошипа=корби; кришталика=сочки; купола=бані; кургану=могили; курсиву=письмівки; лимона=цитрини; люнета=ціви, рури; магазину=крамниці; масштабу=мірила; маятника=вага(д)ла; методу=методи; моргу=трупарні, покійницької; моху=імшеді; навику=навички; навісу=повітки, повіті, шопи, накриття, оборогу; наждаку=точила, шмерґелю; нальоту, шару=суги; насипу=наспи; насоса=помпи, смоканівеліра=рівнила; номера=числа; нотаріуса=нотаря; обов’язку=повинности; обшлага=вилоги; опіуму=опію; паруса=вітрила, чайми, жагеля; пересипу=переспи; перешийку=вузини, перешийки; підвіса=підчіпки; підноса=тацітареля, стябла; підодіяльника=пішви; підшипника=вальниці; посіву=сівби; потоку=течі; преса=давила; пригорода=передмістя; приходу=парафії; промаху=похибки; прототипу=праподоби; психозу=психози; пунктиру=точкованої лінії, точкованнякрапчаку; растра=сіткованки; редуктора=гайки; ;резерву=резерви; ремонту=направи; рентґену=Х-променів; реостата=опірниці; розряду=виснажування; руля=правила, стерна, керма; ряду=низки, вервечки; салюту=сальви; свинцю=оливасвітлофора=бекети; синтаксису=синтакси; станію=Цини; танцівника=танцюри; тилу=затилля; трауру=жалоби; троса=линви; туберкульозу=сухот; фарфору=порцеляни; фасаду=чола; фільтра=цідила; фланця=крисів; фокуса=(в)огнища; фонтана=водограю; фону=тла; ;фронту (хвилі)=чола; фута=стопи; центру (міста)=середмістя; циліндру=вібла; чемодана=валізи; шаблона=модла; шампіньйона=печериці; шлаку=жужелі; шланга=кишки; шплінта=заволічки; штепселя=втички, притички; штурвала=керма; якоря=1) мор. кітви, кітвицякотви; 2) ел. витворця; ярлика=налички.

Тенденцію до подальшого розширення царини вжитку закінчення -у (-ю) за рахунок -а (-я) в іменниках II відміни однини чоловічого роду на приголосний, яка протягом усього часу функціювання української літературної мови в XX ст. стало мала місце як в усному мовленні й у мові красного письменства, так і в нормативних наукових виданнях. Останнє з помітних розширень семантичних царин уживання форм на -у (-ю) й досі лишається одним із найскладніших і найменш послідовних положень чинного правопису.

Отже, процес нормування флексій -а (-я) та -у (-ю) в зазначених іменниках триває. Нагальною є потреба диференціювати смислові відтінки слів (зокрема термінів) за допомогою заналізованого граматичного явища. Ці животрепетні питання розглядала 10-та Міжнародна наукова конференція «Проблеми української термінології СловоСвіт 2008» і в підсумковій ухвалі-зверненні до Президента України зазначила: а) створити Комітет захисту української мови, на який покласти обов’язки реального захисту української мови від неґативних впливів та забезпечення її розвитку в усіх царинах діяльности суспільства, бо захист державної мови рівнозначний захистові самої держави; б) запровадити мовні інспекції при обласних, міських та районних адміністраціях для контролю якости інформаційно-рекламної продукції; в) відновити діяльність Правописної комісії.

1. Щерба Л. Языковая система и речевая деятельность / Л. Щерба — Л., 1974. 2. Мацюк Р. Суржик для інтеліґенції / Мацюк Р. — Л.: Сполом, 2008. — 334 с. 3. Бурячок А. Орфографічний словник / А. Бурячок — К.: Наук. думка, 2000. — 400 с. 4. Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. — 896 с. 5. Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. — 1428 с. 6. Лозова Н. Дзвона чи дзвону? або -а(-я) чи -у(-ю) в родовому відмінку: Словник-довідник / Н. Лозова, В. Фридрак — К.: Наук. думка, 2007. — 168 с. 7. Російсько-український словник / [за ред. В. Жайворонка].— К.: Абрис, 2002. — 1404 с. 8. Словник-довідник з культури української мови / [уклад Д.. Гринчишин й ин.]. — 3-тє випр. вид. — К.: Знання, 2006. — 367 с. 9. Український правопис (Стереотипне видання).— К.: Наук. думка, 2000. — 240 с. 10. Українсько-російський словник наукової термінології / [За ред. Л. Симоненко]. — К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2004. — 416 с. 11. Ющук І. Українська мова / І. Ющук — К. : Либідь, 2003. — 640 с.