Тектоніка та геодинаміка Українських Карпат

Основні геодинамічні особливості геологічної історії Карпат потягом альпійської тектонічної епохи встановлено на основі комплексного аналізу, який включав просторову та часову кореляцію осадонагромадження, тектонічних рухів, магматизму та метаморфізму. У історії розвитку всієї Карпатської дуги виділяється два переломних моменти - початок крейдового періоду та початок міоцену. Перший переломний момент пов'язаний з раптовим чергуванням квазіплатформенних та лепто-геосинклінальних умов та з зародженням рифтоподібної ситуації на стику Зовнішніх та Внутрішніх Карпат. Це зародження супроводжувалось основним, переважно підводним, вулканізмом та формуванням серії флішових трогів у межах пасивної окраїни Євразійської літосферної плити. Другий переломний момент знаменує завершення довготривалого етапу повільного постійного стискання, якого зазнавали фундаменти флішових трогів. Протягом цього етапу відбувалось нагромадження флішової формації, яка тепер визначає загальний літофаціальний вигляд Карпат. Початок неогену співпав із революційною фазою стискання та орогенезу, які розпочались у еггенбургії-оттангії (?). Наступні фази раптового стискання у баденії та у пізньому сарматі довершили складну картину розривних та складчастих порушень не лише у Карпатах, але й у неогеновій моласі Закарпатського та Передкарпатського прогинів. Розвиток Внутрішніх та Зовнішніх Карпат відбувався у той час досить автономно. Механізм формування Карпат традиційно пояснюється розвитком тут мантійного діапіру та поліморфоно-адвективними процесами. Проте, цей механізм доречніше тлумачити з точки зору концепції пульсаційного розвитку землі (В. Казаринов, П. Кропоткін, Є. Мілановський). Остання базується на уявленні про те, що зміни об'єму, швидкості обертання та форми землі визначають зміну епох переважаючого глобального розширення та стиснення.