Воєнні та військові злочини в кримінальному законодавстві Російської імперії, РРФСР та Російської Федерації: теорія і безпосередня практика

Розглянуто кваліфікацію військових та воєнних злочинів у законодавстві Московського царства, Російської імперії, РРФСР та сучасної Росії. Зроблено висновок про примат військової доцільності над міркуваннями загальнолюдської моралі та гуманізму. Так, уже в законодавстві Московського царства передбачалася можливість обернення в холопи т. зв. боярських дітей (молодшої верстви боярства), відсторонених царем від служби. Військове законодавство Петра І не робить різниці між самогубством військового та державною зрадою. Військова реформа Олександра ІІ, проведена міністром Мілютіним, дещо лібералізувала військове законодавство та створила чітку систему військових судів. Відмова Тимчасового уряду від застосування смертної кари дезорганізувала російську армію, що було враховано більшовиками під час створення Червоної гвардії та Червоної армії. В роки громадянської війни більшовицьке керівництво застосовувало навіть децимацію стосовно червоноармійців. Після завершення воєнних дій військові злочини (Кримінальний кодекс РРФСР 1922 р.) карані загалом м’якше, але майже відразу почалося закручування гайок у бік посилення репресії. Апогею ці процеси досягли в роки Другої світової війни, коли у відання військових трибуналів було передано найширшу номенклатуру справ. У Кримінальному кодексі РРФСР 1960 р. число військових злочинів подвоїлося, санкція стала максимально жорсткою (до смертної кари включно). Поняття воєнного злочину вперше згадується у Статті 67.1. Применение биологического оружия, але вона введена до Кодексу Законом уже РФ від 29.04.1993. Кримінальний кодекс сучасної РФ включає як військові, так і воєнні злочини, санкції жорсткі, але жодним чином не стримує російську армію, росгвардію та воєнізовані формування в ході повномасштабної війни проти України. Світ став свідком численних злочинів проти мирного населення, військовополонених, довкілля (підрив Каховської ГЕС).