Civis romanus sum (Я громадянин Риму)

Рим доби Республіки та ранньої Імперії (принципату) може вважатися зразком рабовласницької демократії. Держава запропонувала і гарантувала громадянам широкий спектр політичних та цивільно-правових можливостей (прав), недоступних для негромадян. Також усі громадяни отримали доступ до тих матеріальних благ (передусім земельного фонду), які Римська держава отримувала в процесі експансії. Натомість від громадянина вимагалися суворе дотримання законів та т.зв. добропорядна поведінка, під якою розумівся широкий спектр вимог морального характеру. Порушення встановлених для громадянина вимог суворо, але регламентовано, каралося – від заборони надалі виступати свідком цивільно-правових угод (для intestabilis) до позбавлення громадянства і стану свободи, тобто продажу у рабство. Запропонована схема  громадянського (утім рабовласницького) суспільства виявилася доволі ефективною на етапі розширання границь держави – первісно до географічних меж Апенініського півострова, а згодом і на поза італійські провінції (Галлію, Азію, Африку, Германію тощо). Рабовласницька система господарювання вимагала постійного притоку рабів, з одного боку, та введення стимулів для їх ефективної праці (інститут відпуску на волю шляхом само-викупу чи надання визначних послуг своєму рабовласнику). Притік рабів мала забезпечити армія, більша і краща ніж у потенційного супротивника. Відтак доводилося вивчати своєрідну «табличку ділення» і поширювати статус громадянина на усе нові групи населення (італіків та жителів провінцій). В 212 р. н.е. усе вільне населення Імперії отримало статус громадян. Це, в свою чергу, призвело до занепаду колишніх високих вимог до моралі громадянина. Статус громадянства був поширений на настільки широкий загал фізичних осіб, що втратив свою колишню привабливість. Це стало однією з опосередкованих причин занепаду та зрештою загибелі Римської держави.

Автор, спираючись на історичний досвід Риму доби Республіки та Імперії, дотримується думки, що права людини і громадянина принципово невіддільні від її обов’язків. Більше того, нерозуміння цього зв’язку становить загрозу самому існуванню держави і суспільства.