Теоретико-правова основа інтелектуальної власності (англійською)

Інтелектуальна діяльність у XXI ст. стає основним і вирішальним чинником соціально-економічного прогресу. Від рівня творчої діяльності залежатиме рівень суспільного вироб­ництва. Успіхи суспільного виробництва визначають рівень матеріально-побутового життя на­роду. У сучасних правових системах явище “інтелектуальна власність” охопило най­різно­манітніші сфери суспільних відносин, що є предметом регулювання різних галузей права: економічний обіг, соціально-політичні й культурні зв’язки, міжнародні, державно-правові та інші відносини. Це призвело до того, що інтелектуальна власність стала об’єктом вивчення низки галузевих юридичних наук (цивільного права, державного, адміністративного, митного, податкового, міжнародного та ін.), а категорія “інтелектуальна власність” увійшла до їх понятійного апарату. За час розвитку права інтелектуальної власності у світовій науці виникло чимало теорій, що пояснюють сутність відповідних прав. Проблема встановлення при­роди прав, що виникають з факту створення результатів творчої діяльності та визначення їх місця серед інших правових категорій, спричинила дискусію, що ведеться досі, і супутні їй суперечливі погляди стосовно сутності прав на результати творчості.

Ще однією важливою особливістю інтелектуальної власності, якщо розглядати її з економічного та юридичного поглядів, є те, що вона повинна давати матеріальну чи іншу ко­ристь: це може бути додатковий прибуток, полегшення просування товарів чи послуг на ринок, сприяння духовному розвитку особистості. Так, результати художньої творчості вико­ристо­вуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування її світогляду, а результати технічної творчості забезпечують підвищення технічного рівня вироб­ництва, конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.