Друкований медіатекст є формою писемного мовлення, але часто містить фрагменти прямого усного спілкування, відтворені писемними засобами. Це може бути діалог між журналістом і експертом або героєм публікації, коментар, професійна дискусія тощо. Частина інформації в усному мовленні може бути невербалізованою, передаватися тоном, швидкістю голосу, інтонацією , жестами, мімікою, позицією мовця, тощо. Друковані медіатексти, оприлюднені в газетах, журналах та інтернет-виданнях, характеризуються відокремленням від мовця у часі та просторі; це може призвести до труднощів у декодуванні інформації. Важливо, щоб журналісти друкованих та онлайн-ЗМІ усвідомлювали відмінності між усним та писемним мовленням і шукали шляхи для якнайкращої передачі вербальної та невербальної інформації.
Автор досліджує можливості прямої мови у відтворенні усного мовлення в друкованому медіатексті. Для автора друкованих ЗМІ важливо не тільки створити найбільш сприятливі умови для спілкування з реципієнтом, а й залучити реципієнта в розмову між журналістом і героєм журналістського твору, що передувала публікації, стимулювати активну комунікативну позицію реципієнта; тут можна говорити про спілкування між автором, героєм журналістського матеріалу і аудиторією. Пряма мова та слова автора, що її супроводжуюють, наближають реципієнта тексту до ситуації усної комунікації. Пряма мова відтворює зміст повідомлення; відображає характер мовця, лексико-синтаксичні особливості мови, які свідчать про його емоційний стан, специфіку його мислення.
Слова автора можуть констатувати сам факт мовлення; маркувати репліку як запитання чи відповідь, початок, продовження чи доповнення розмови; називати ширшу комунікативну мету мовлення; вказувати на характер уведення репліки в діалог; називати емоцію; описувати міміку чи жестикуляцію мовця; зазначати спосіб мовлення, тон і гучність голосу; описувати дії мовця; подавати оцінку змісту мовлення. Пряма мова робить друкований медіатекст живим, динамічним, поліфонічним.
1. Дудик П. С. Стилістика української мови : навч. посіб. / П. С. Дудик. – К. : Видавничий центр «Академія», 2005. – 368 с.
2. Кузнецова О. Д. Аналітичні методи в журналістиці / О. Д. Кузнецова. – 2-ге вид., допов. – Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 118 с.
3. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості : підручник / В. Й. Здоровега. – 2-ге вид, перероб і допов. – Львів : ПАІС, 2004. – 268 с.
4. Лизанчук В. В. Радіожурналістика: засади функціонування / В. В. Лизанчук. – Львів : ПАІС, Видавництво Львівського університету ім. І. Франка, 2000. – 366 с.
5. Михайлин І. Л. Гіпотеза про текст і мовлення в журналістиці / І. Л. Михайлин. – Режим доступу: http://www-philology.univer.kharkov.ua/nauka/e_books/ isnyk_968/ content/mykhajlyn.pdf.
6. Сербенська О. А. Культура усного мовлення. Практикум : навч. посіб. / О. А.Сербенська. – Львів : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 212 с.
7. Соболєва О. В. Графічні особливості друкованих текстів / О. В. Соболєва // Науковий вісник Чернівецького університету. – 2016. – Вип. 769. Романо-слов’янський дискурс. – С. 88–90.