У статті проаналізовано поняття правотворчості як складної сукупності різноманітних елементів (реалізації державної волі і правової норми; санкціонування державою норм поведінки людей; безпосереднє формування нових норм компетентними правотворчими органами). Зазначається, що cучасне розуміння правотворчості базується на ідеях тотожності та розмежування права і закону. Ці ідеї можна умовно поділити на три напрямки: природно-правовий, позитивно-правовий, юридико-соціологічний. Позитивісти розуміють право як продукт держави, прихильники природно-правової концепції – як форму правосвідомості, як універсальний регулятор, основою якого є система єдиних нормативно-ціннісних принципів, які існують у суспільстві та природі, і які служать критерієм справедливості та юридичного права; представники соціологічного підходу вважають, що існування права можливе, але не у вигляді простих текстів закону, які діють без усвідомлення, а також не як правові знання та уявлення, які різноманітні та недостатньо дієві, проте як порядок суспільних відносин у поведінці людей та їх діях. Автор зазначає, що найповніше розкрити сутність права та законотворчості можна поєднавши соціологічний та природно-правовий підходи. Норми позитивного права повинні слугувати інструментом забезпечення норм природного права, які коригуються суспільними реаліями. Акцентовано увагу на тому, що cучасний період розвитку України характеризується пошуком ефективних моделей будівництва правової держави, що вимагає залучення нового стилю науково-правового мислення, яким повинен стати філософсько-соціологічний підхід. Хоча право є соціальним явищем, воно не може не мати природної основи. Неадекватність відображення природного права у позитивному матиме наслідком спотворення права, деформацію його сутності та призначення. Наголошується, що перед законодавцем стоїть завдання якнайповніше закріпити норми природного права у позитивному відповідно до реалій конкретно історичного етапу розвитку суспільства. Тобто право кожної держави визначається також його правовою та соціальною культурою. Наскільки високим є рівень соціальної та правової культури у певній державі, настільки розвиненим є право.
1. Zahalna teoriia derzhavy i prava. (1998). [General Theory of State and Law]. Za red. V.V. Kopieichykova. K.: Yurinkom inter. 320 p.
2. Ivaniuk R.V. (2003). Spetsyfika yurydyko-sotsiolohichnykh chynnykiv v pravotvorchomu protsesi [Specifics of Legal and Sociological Factors in the Law-Making Process]. Problemy filosofii prava. Tom 1. P.182-183.
3. Kostenko O.M. (2006-2007). Sotsiolohichnyi naturalizm yak metodolohichnyi pryntsyp filosofii prava. [Sociological Naturalism as a Methodological Principle of Philosophy of Law]. Problemy filosofii prava. Tom IV-V. P.98-106.
4. Lapaeva V.V. (2000). Sotsyolohyia prava. [Sociology of Law]. Pod red. V.S. Nersesiantsa. M.: Yzdatelstvo NORMA. P. 24-25.
5. Leist O.Э. (2002). Sushchnost prava.[ The Essence of Law]. Problemy teoryy y fylosofyy prava. M.: YKD “Zertsalo-M”. P.263-269.
6. Maltsev H.V. (1999). Ponymanye prava. Podkhody y problemы.[Understanding the Law. Approaches and Problems]. M. 419 p.
7. Nastasiak I.Iu. (2008). Sotsiolohiia prava. [Sociology of Law] Navch. posib. Lviv. 196 p.
8. Problemy pravosvidomosti osoby. [Problems of Legal Consciousness of the Person]: navch. posib. (2010). S.S. Slyvka, O.V. Hryshchuk, T.Z. Harasymiv ta in. Za red. O.M. Balynskoi. Lviv: LvDUVS. 508 p.
9. Rabinovych P.M. (2001). Osnovy zahalnoi teorii prava ta derzhavy [Fundamentals of the General Theory of Law and the State]: vyd. 5-e, zi zminamy: navch. posibnyk. K.: Atika. 176 p.
10. Ehrlich E. (1913). Grundiegunug der Soziologie des Rechts. [Foundation of the Sociology of Law]. Munchen und Leipzig. Vorrede. 302 p.