природне право

У статті наведено філософсько-правовий аналіз проблеми реалізації прав і свобод людини в умовах сучасного правового порядку. Вихідним пунктом дослідження є положення про те, що права людини – це не лише правові конструкти, а насамперед морально-антропологічні категорії, які повинні мати реальне втілення в юридичній практиці. Ключем до розуміння реалізації прав і свобод є не лише їх формальне закріплення в правових актах, а й забезпечення інституційних, соціальних та культурних умов для їх практичної реалізації.

У статті розглядається проблема онтологічної справедливості крізь призму філо­софських, правових і моральних антиномій. Аналізуються межі справедливості, її прояви у позитивному, природному та надприродному праві. Особлива увага надається гетеро­но­мічним імперативам [7, с. 202], що формують нормативну дію в суспільстві, а також потенційним можливостям справедливості, її синергетичному характеру та духовній гли­бині. Автор обґрунтовує думку про неповноту реалізації справедливості у реальному світі, наголошуючи на її трансцендентному вимірі та потребі моральної відпо­відаль­ності.

Метаантропологічна методологія розширює межі традиційного розу­мін­ня права, з-поміж яких філософські, культурні та антропологічні аспекти, що важливо для розв’язання сучасних проблем міжнародного права, таких як захист прав людини, конфлікти культур, міграція, екологічні питання та питання глобальної безпеки.

З’ясовано, що природно-правові закони розвитку суспільства є невід’ємною скла довою частиною формування цивілізованої правової системи в межах правового простору. Людина не може впливати на норми природного права, а лише максимально послуговуватися ними, пізнавати їх і втілювати у позитивно-правове поле держави для формування правового і демократичного суспільств. Ціннісним виміром розвитку людиноцентрованого суспільства є рівень правової свідомості та правової культури його громадян, а також здатність формувати в молодого покоління ціннісно-правові орієнтири на правомірну поведінку.  

Кожна людина щось планує, проєктує і намагається цю свою програму втілювати у практичну життєдіяльність. Звичайно, не все намічене робиться реальним, а з часом впроваджується те, про що ґрунтовно не думалося.

Обставини земного життя, різноманітні життєдіяльні фактори, що відбувалися у суспільстві, національній державі, міждержавних відносинах потребують конкретного нормування. Творча атмосфера людини породжує потужну множину законів. Їх кількість постійно зростає, що потребує постійного звернення уваги на якість, оскільки з’являються нерозвʼязні, нездоланні суперечності. Пізнання цих суперечностей нерозривно повʼязане з сумнівами.

З’ясовано, що перехідний стан розвитку суспільства завжди характеризується нестабільністю в усіх сферах життєдіяльності людей. Соціальні зміни можуть бути як негативними, так і позитивними, адже суспільство – це живий організм, який повинен оновлюватися, розвиватися, змінюватися. Важливо, щоб саме аномічні стани, кризово-перехідні переходили у стабільні, оновлені соціально-правові взаємовідносини між членами соціуму в межах державного поля, а не заглиблювалися в кризовий занепад.

Стаття присвячена аналізу генези принципу рівності у праві та філософсько-правових ідеях. Констатовано, що досліджувана категорія зародилася в період Античності, і розвивається дотепер.  Рівність означає одинкаве становище людей у суспільстві. Дана категорія має аксіологічний характер і формувалася еволюційно, разом з розвитком концепцій держави і права. Одними із перших поняття рівності сформували піфагорійці, які розглядали право як рівну міру нормування нерівних відносин  та нерівних осіб. Представники даної течії вважали, що нерівність походить від законів, а не від природи.

У статті досліджено зародження та розвиток філософсько-правових концепцій держави. Зазначається, що незважаючи на те, що сам термін “держава” з’явився у період Нового часу, філософсько-правові концепції онтології даного утворення сягають Античності, розвивалися, переосмислювалися та доповнювалися протягом тисячоліть, і продовжують модернізуватися та еволюціонувати дотепер.

Свобода людини розвивається протягом багатьох століть, тому доволі багатозначна та не стоїть на місці, а досі є актуальною темою для багатьох науковців. Існує багато різних поділів та визначень свободи, і кожне з них є в певній мірі цікавим та доречним. Але свобода ‒ це цінність людини, яка надається їй Богом і завдяки якій людина може діяти з власної волі, не піддаючись обставинам. Цінність прав та свобод в даний час є дуже актуальною темою, оскільки більшість наших прав і свобод є обмеженими через певні матеріальні та духовні цінності.