Роль опозиції в демократичному парламенті: пошук балансу між легітимною владою та тиранією більшості

В статті здійснюється комплексний політико-правовий аналіз ролі опозиції в демократичному парламенті, зокрема прав та гарантій парламентської меншості як фактору запобігання тиранії більшості в умовах трансформації політичних режимів країн Центрально-Східної Європи, а також вироблення практичних рекомендацій щодо удосконалення цього парламентського інституту в Україні.

Зазначається, що в умовах конституційної демократії опозиція, яка представляє інтереси меншості в парламенті в однаковій мірі з урядом – представником волі більшості, є частиною легітимно обраної влади. Кожна з них виконує властиві їй функції, зокрема: ті, що представляють більшість  втілюють стратегію суспільного розвитку, а ті, що меншість – здійснюють контроль за дотриманням прав і свобод. Залежно від того як змінюється легітимність та ефективність кожної із сторін, змінюються і їх владні повноваження. Тому ті, що представляли більшість можуть стати опозицією, а ті, що меншість – державною владою.

Легітимність демократичного парламенту залежить від того, наскільки широко представлені у ньому інтереси народу – як його більшості, так і меншості. Відповідно опозиція являється відображенням суспільного плюралізму. Така неоднорідність повинна бути врахована в політичній практиці держави, в тому числі у способі функціонування парламенту, а також формах його впливу на роботу уряду. З цією метою важливо створити систему, яка б дозволила парламентській опозиції виконувати її державні функції – контроль, забезпечення прозорості публічного життя і створення програмної альтернативи.

В цьому контексті опозицію слід розглядати як незалежного суб/єкта парламентського права, який разом з урядовою коаліцією активно впливає на парламентський процес. Це передбачає переведення парламентської опозиції з рівня фактичного існування на рівень формального інституту, врегульованого законодавчо. Регулювання прав парламентської опозиції в умовах демократичного транзиту є позитивним явищем і може здійснюватися як на рівні конституційних принципів, так і норм регламенту.

Депутатський імунітет та індемнітет як парламентські привілеї є важливою складовою статусу опозиційного депутата як члена парламенту, вони забезпечують належне виконання його функцій як представника народу. В трансформаційний період їх збереження є виправданим. Зняття депутатського імунітету в Україні не є ефективним способом запобігання політичної корупції і має ознаки популістських (деструктивних) дій з боку влади, спрямованих проти парламентської опозиції.

Одним із головних методів врахування інтересів опозиції під час парламентських дебатів має бути встановлення спеціально відведеного часу протягом кожного сесійного тижня для розгляду законопроектів, ініціаторами яких виступають представники меншості. При цьому черговість розгляду має бути зворотною від чисельності відповідних фракцій та груп. Головуючим під час такого засідання має бути представник меншості. Слід передбачити, аби список виступаючих автоматично упорядковувався в черговості опозиція - коаліція.

З метою запобігання популістських (деструктивних) дій з боку опозиційних фракцій під час законодавчого процесу необхідно запровадити розумну кількість обмежень щодо пропозицій та поправок до законопроектів, які б з одного боку не порушували права меншості, а з іншого – не допускали зловживання правом депутата в процесі законотворення.

Важливим інструментом забезпечення прав опозиції є розподіл посад в структурах парламенту. Це передбачає окремі квоти для опозиції. Видається доцільним впровадження посади Лідера опозиції, який є одночасно одним із заступників Голови парламенту. Беззастережно повинні виконуватися регламентні приписи стосовно неможливості отримання однією фракцією більше, ніж однієї посади в керівництві одного комітету. Також має бути витримана норма про те, що голова і перший заступник комітету не можуть обидва бути обраними від коаліції.

З метою забезпечення контрольної функції парламенту опозиція повинна володіти правом заслуховувати звіт уряду і у разі необхідності висловлювати вотум недовіри як уряду у повному складі, так і окремому міністру. Уряд зобов’язаний представити свій річний звіт про діяльність, в якому також повинні бути розглянуті і пріоритети його діяльності на близьку перспективу. Важливо щоб ініціативу про відставку уряду могла внести до порядку денного кваліфікована меншість депутатів. Для України процедуру парламентського контролю за діяльністю виконавчої влади може бути удосконаленою за умови впровадження інституту інтерпеляції.