Стаття присвячена дослідженню сутності та класифікації кіберправопорушень, які скоюються в умовах тотальної цифровізації суспільства, а також адміністративно-правовим засобам протидії зазначеним такого роду кіберправопорушенням. Автор аналізує різні підходи до визначення термінів “комп’ютерні правопорушення”, “кіберправопорушення”, “інтернет-злочинність” та інших, підкреслюючи істотні відмінності у сутності зазначених понять, оскільки сутність кіберправопорушення не є категорією статичною, а продовжує розвиватися з огляду на швидкий розвиток технологій та цифровізацію суспільства, що, безсумнівно, породжує дискусії щодо методів, в т. ч. адміністративно-правових, протидії зазначеним правопорушенням. Тому нині кіберправопорушення можна визначити як комплекс правопорушень, що містять зловживання комп’ютерною технікою, програмами або кіберпростором для здійснення протиправних дій, які заподіюють шкоду фізичним особам, організаціям чи державі.
Автор констатує, що нині сформувалися два підходи до розуміння кіберправопорушень: вузький та широкий. Вузький підхід зосереджується на захисті інформаційної безпеки, тоді як широкий охоплює всі види правопорушень, що здійснюються з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій. Брак єдиного підходу до визначення кіберправопорушень негативно впливає на організацію протидії цим кримінально протипраним діянням на практиці. Автор статті підкреслює важливість уніфікації понятійного апарату та адаптації як кримінального, так і адміністративного законодавства до все більших викликів у сфері кібербезпеки.
Автор аналізує норми окремих міжнародно-правових актів, зокрема Конвенції про кіберзлочинність, яка визначає групи кіберправопорушень, зокрема: проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних та систем; пов’язані з використанням комп’ютерних засобів; пов’язані із змістом даних (контентом); пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав; акти расизму та ксенофобії, вчинені за допомогою комп’ютерних мереж.
- Афанасьєв К. К. (2002) Адміністративний договір як форма державного управління (теоретико-правовий аспект) : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07 / Нац. ун-т внутр. справ. Х., 2002. 19 с.
- Кіберзлочинність та електронні докази = Cybercrime and digital evidence (2022): навч. посіб. / Б. М. Головкін, О. І. Денькович, В. В. Луцик, Д. М. Цехан]; за ред. канд. юрид. наук, доц. Ольги Денькович, д-р права, проф. Габріеле Шмельцер. Електрон. вид. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 298 с.
- Неділько Я. (2018). Поняття кіберзлочинів та їх види. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. № 4. С. 49–60.
- Кримінальний кодекс України. Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2001. № 25–26, ст. 131.
- Амелін О. (2016). Визначення кіберзлочинів у національному законодавстві. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. № 3. С.1–6.
- Копатін О. (2012). Словник термінів з кібербезпеки / О. Копатін, Є. Скулишин. Київ: ВБ “Аванпост-Прим”, 214 с.
- Думчиков М. О. (2022). Кримінально-правова характеристика поняття та видів кіберзлочинів. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. № 55. С. 65–68.
- Конвенція про злочинність у сфері комп’ютерної інформації ETS No 185 (Будапешт, 23 листопада 2001 р.). URL: https://rm.coe.int/1680081580 (Дата звернення: 11.10.2024).
- Гуцалюк М. (2002). Європейська конвенція з кіберзлочинів /Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: науково-технічний збірник. Вип. 4. С. 19–23.
- Грицун О. О. (2014). Питання міжнародно-правового регулювання інформаційного тероризму. Часопис Київського університету права. № 4. С. 312–317.
- Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017 № 2163-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 45, ст. 403.
- Погорецький М. А. (2012). Кіберзлочини: до визначення поняття. Вісник прокуратури. № 8. С. 89–96.
- Дмитрук М. М. (2017) Питання термінології у визначенні системи злочинів в сфері ІТ (досвід інших держав) Кібербезпека в Україні: правові та організаційні питання: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Одеса, 17 листопада 2017 р.). Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ, С. 16–18.
- Шемчук В. В. (2018). Кіберзлочинність як перешкода розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: юридичні науки. Том 29 (68). № 6. С. 119–124.
- Бельський Ю. А. (2014). Щодо визначення поняття кіберзлочину. Юридичний вісник. Вип. 6.
С. 414–418. - Privacy and legal issues in cloud computing. Elgar law, technology and society (2015) / ed. by
R. H. Weber, A. Cheng. London: Edward Elgar Pub, XIV, 290, 14 p. - Schriver R. (2002). You cheated, you lied: the safe harbor agreement and its enforcement by the Federal Trade Commission. Fordham Law Review. Vol. 70, iss. 6. P. 2777–2818.
- Коваленко Є. В. (2019). Передумови загроз у сфері інформаційної безпеки та перспективи їх подолання. Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою України: зб. тез наук. доповідей Х Всеукраїнська наук.-практ. конф., Київ, 4 квітня 2019 року / Нац. акад. СБУ. Київ. С. 57–61.
- Голуб А. Кіберзлочинність у всіх її проявах: види, наслідки та способи боротьби. URL:http://www.gurt.org.ua/articles/34602 (Дата звернення: 13.10.2024).
- Савченко А. В. (2012). Кваліфікація кіберзлочинів. Протидія кіберзлочинності в Україні: правові та організаційні засади: навч. посіб. Київ: Видавничий дім “Скіф”. С. 140–210.
- Дзюндзюк В. Б. Поява і розвиток кіберзлочинності. Державне будівництво. 2013. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2013_1_3 (Дата звернення: 13.10.2024).
- Марков В. В. (2015) Поняття та види форм адміністративноправової протидії кіберзлочинності в Україні / Європейські перспективи. № 7. 2015. С. 43–47.
- Шак Р. І. (2024). Поняття та види кіберправопорушень в кримінальному праві / Вісник Національного університету “Львівська політехніка”. Серія: “Юридичні науки”. Вип. 11. №4 (44). 2024.
С. 325–335. - Шак Р. І., Гузела Н. М. (2024). Застосування штучного інтелекту у кіберправопорушеннях / Право UA. № 4. 2024. С. 163–172. DOI: https://doi.org/10.32782/LAW.UA.2024.4.24