Стаття присвячена дослідженню поняття та класифікації кіберправопорушень у кримінальному праві. Автор аналізує різні підходи до визначення термінів “комп’ютерні правопорушення”, “кіберправопорушення”, “інтернет-злочинність” та інших, підкреслюючи різницю у їхньому застосуванні в юридичній науці. Особливу увагу надано позиціям учених щодо трактування кіберзлочинності та її місця у кримінально-правовому полі.
Автор констатує, що нині сформувалися два підходи до розуміння кіберправопорушень, вузький та широкий. Вузький підхід зосереджується на захисті інформаційної безпеки, тоді як широкий підхід охоплює всі види правопорушень, що здійснюються з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій. Відсутність єдиного підходу до визначення кіберправопорушень негативно впливає на практику протидії цим злочинним діям. Автор підкреслює важливість уніфікації понятійного апарату та адаптації кримінального законодавства до нових викликів у сфері кібербезпеки.
У статті розглядаються міжнародні правові акти, зокрема Конвенція про кіберзлочинність, яка визначає п’ять груп злочинів, зокрема злочини проти конфіденційності, цілісності та доступності комп’ютерних даних, також злочини, пов’язані з контентом та порушенням авторських прав, а також національне законодавство, зокрема Кримінальний кодекс України та Закон “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України”. Проводиться аналіз різних класифікацій кіберправопорушень, запропонованих науковцями, які охоплюють порушення конституційних прав, прав власності, суспільної моралі та державної безпеки.
У підсумку автор наголошує на важливості адаптації національних правових систем до швидкозмінних умов цифрової епохи та розробки нових правових інструментів для захисту від кіберправопорушень. Основний висновок полягає в необхідності ширшого визнання та визначення кіберправопорушень для ефективного розуміння і протидії цим злочинним діям на національному та міжнародному рівнях.
1. Кіберзлочинність та електронні докази = Cybercrime and digital evidence (2022): навч. посіб. / [Б. М. Головкін, О. І. Денькович, В. В. Луцик, Д. М. Цехан]; за ред. канд. юрид. наук, доц. Ольги Денькович, д-р права, проф. Габріеле Шмельцер. Електрон. вид. Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 298 с.
2. Неділько Я. (2018). Поняття кіберзлочинів та їх види. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. № 4. С. 49–60.
3. Кримінальний кодекс України. Закон України від 05.04.2001 № 2341-III. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25–26, ст. 131.
4. Амелін О. (2016). Визначення кіберзлочинів у національному законодавстві. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. № 3. С. 1–6.
5. Копатін О. (2012). Словник термінів з кібербезпеки / О. Копатін, Є. Скулишин. Київ: ВБ “Аванпост-Прим”, 214 с.
6. Думчиков М. О. (2022). Кримінально-правова характеристика поняття та видів кіберзлочинів. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. № 55. С. 65–68.
7. Тимошенко В. І. (2019). Десятий Конгрес ООН з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. Велика українська юридична енциклопедія: у 20 т. Т. 18: Кримінологія. Кримінально-виконавче право / редкол.: В. І. Шакун (голова), В. І. Тимошенко (заст. голови) та ін.; Нац. акад. прав. наук України; Нац. акад. внутр. справ. С. 110–111.
8. Конвенція про злочинність у сфері комп’ютерної інформації ETS No. 185 (Будапешт, 23 листопада 2001 р.). URL: https://rm.coe.int/1680081580 (Дата звернення: 11.09.2024).
9. Гуцалюк М. (2002). Європейська конвенція з кіберзлочинів // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: науково-технічний збірник. Вип. 4. С. 19–23.
10. Грицун О. О. (2014). Питання міжнародно-правового регулювання інформаційного тероризму. Часопис Київського університету права. № 4. С. 312–317.
11. Про основні засади забезпечення кібербезпеки України: Закон України від 05.10.2017 № 2163-VIII. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2017, № 45, ст. 403.
12. Погорецький М. А. (2012). Кіберзлочини: до визначення поняття. Вісник прокуратури. № 8. С. 89–96.
13. Дмитрук М. М. (2017). Питання термінології у визначенні системи злочинів в сфері ІТ (досвід інших держав). Кібербезпека в Україні: правові та організаційні питання: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Одеса, 17 листопада 2017 р.). Одеса: Одеський державний університет внутрішніх справ. С. 16–18.
14. Карчевский Н. В. (2016). Киберпреступление или преступление в сфере использования информационных технологий? Кібербезпека в Україні: правові та організаційні питання: матеріали Всеукр. наук.-практ. конф., м. Одеса, 21 жовтня 2016 р. Одеса: ОДУВС. С. 10–15.
15. Шемчук В. В. (2018). Кіберзлочинність як перешкода розвитку інформаційного суспільства в Україні. Вчені записки ТНУ імені В. І. Вернадського. Серія: юридичні науки. Том 29 (68), № 6. С. 119–124.
16. Бельський Ю. А. (2014). Щодо визначення поняття кіберзлочину. Юридичний вісник. Вип. 6. С. 414–418.
17. Privacy and legal issues in cloud computing. Elgar law, technology and society (2015) / ed. by
R. H. Weber, A. Cheng. London: Edward Elgar Pub, XIV, 290, 14 p.
18. Schriver R. (2002). You cheated, you lied: the safe harbor agreement and its enforcement by the Federal Trade Commission. Fordham Law Review. Vol. 70, iss. 6. P. 2777–2818.
19. Коваленко Є. В. (2019). Передумови загроз у сфері інформаційної безпеки та перспективи їх подолання. Актуальні проблеми управління інформаційною безпекою України: зб. тез наук. доповідей Х Всеукраїнська наук.-практ. конф., Київ, 4 квітня 2019 року / Нац. акад. СБУ. Київ, С. 57–61.
20. Голуб А. Кіберзлочинність у всіх її проявах: види, наслідки та способи боротьби. URL:http://www.gurt.org.ua/articles/34602 (Дата звернення: 13.09.2024)
21. Савченко А. В. (2012). Кваліфікація кіберзлочинів. Протидія кіберзлочинності в Україні: правові та організаційні засади: навч. посіб. Київ: Видавничий дім “Скіф”. С. 140–210.
22. Дзюндзюк В. Б. Поява і розвиток кіберзлочинності. Державне будівництво. 2013. № 1. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/DeBu_2013_1_3 (Дата звернення: 13.09.2024).