СПАДЩИНА ПОСТРАДЯНСЬКИХ МОНОМІСТ ПІД ЗАГРОЗОЮ – СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

У ХХ столітті активна урбанізація сприяла появі мономіст, створених для одного підприємства чи кластеру підприємств. Типові для СРСР, вони формувалися за принципами модернізму й обслуговували державні економічні потреби. Вісагінас у Литві є прикладом такого міста, збудованого у 1970–1980-х роках для персоналу Ігналінської АЕС. Запроектований як спеціалізоване поселення серед природного оточення, він складався з компактних мікрорайонів, великих зелених зон та зручної мережі пішохідних і велосипедних доріжок. Планування ґрунтувалося на принципі доступності: школи, садки та громадські послуги розташовувалися в межах пешохідної доступності.

Міський простір поєднував типове панельне житло з індивідуальними архітектурними рішеннями, що створювало різноманітність матеріалів і композицій. Пішохідні коридори, громадські будівлі та малі об’єкти в «атомній» естетиці формували впізнаваний образ міста, водночас зберігаючи функціональну цілісність модерністського плану. Після поетапного закриття Ігналінської АЕС (2004–2009) Вісагінас зіткнувся з низкою викликів. Його модерністська спадщина, колись показова для пізнього радянського урбанізму, сьогодні не має правового захисту, що робить важливі споруди вразливими до занепаду чи демонтажу. Втрата знакових будівель підкреслює крихкість цього спадку.

Попри це, місцеві ініціативи сприяють усвідомленню цінності Вісагінаса й залученню фахової спільноти та міжнародних організацій до його збереження. Місто сьогодні постає як показовий зразок радянського індустріального урбанізму та простір, де тривають зусилля з охорони й переосмислення модерністської спадщини.