Останні десятиліття характеризуються активним впровадженням цифрових та недеструктивних технологій у сфері дослідження й збереження археологічної спадщини. Ці інструменти забезпечують точність фіксації, можливість повторного аналізу та довготривале збереження даних, що є важливим у ситуаціях, коли дослідження проводяться в обмежених часових і ресурсних умовах. Такі технології формують основу для науково обґрунтованих рішень щодо консервації, реставрації, музеєфікації та інтеграції спадщини у сучасне міське середовище.
Метою статті є систематизація етапів збереження архітектурно-археологічних об’єктів, класифікація технологій виявлення, документування, діагностики, моніторингу інтерпритації, а також демонстрація застосування цифрових методів GPS-фіксації, LiDAR-сканування, фотограмметрії на прикладі рятівних археологічних досліджень на території колишнього палацу Потоцьких в Івано-Франківську.
Дослідження окреслює шість послідовних етапів збереження археологічних об’єктів і технології, що можуть бути застосовані на кожному з них. Неінвазивна археологічна розвідка передбачає використання геофізичних методів для визначення підземних структур без втручання у культурний шар. Документація реалізується через цифрову фіксацію, зокрема фотограмметрію та LiDAR-сканування, для створення точних просторових даних. Діагностика й моніторинг охоплюють інструменти неруйнівного контролю для оцінювання технічного стану. Етап консервації передбачає добір відповідних втручань на основі зібраної інформації. Інтерпретація та презентація дозволяють представити об’єкт для професійної спільноти та громадськості. Завершальний етап — формування та оновлення баз даних, що забезпечує доступність матеріалів для подальших досліджень та ухвалення рішень.