АРХІТЕКТУРНІ КАНОНИ І НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ ПРОСТОРОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ СІЛЬСЬКОЇ САДИБИ В УКРАЇНІ

У статті досліджено проблему невідповідності між усталеними канонічними підходами до планування сільських садиб в Україні та реальними потребами сільського населення. Традиційна проєктна практика передбачає розміщення житлових будинків уздовж вулиці з відступом, а господарських споруд — у глибині садиби. Проте натурні обстеження, аналіз народного досвіду та реальна забудова останніх десятиліть свідчать про перевагу альтернативних підходів, де житлові будинки розташовані в глибині ділянки, а господарські споруди — ближче до вулиці або обидва типи будівель формують фронт забудови.

Авторка аргументовано доводить, що репрезентативність вулиці не завжди досягається завдяки геометричній впорядкованості, а навпаки — народна самоорганізація забезпечує вищу функціональну доцільність, естетичну варіативність і приватність проживання. Наведено приклади з різних регіонів України, де самочинне планування на практиці реалізує більш комфортні та логічні схеми організації садибного простору. Порушено питання раціонального розміщення під’їздів, санітарних розривів, візуального сприйняття забудови та ролі господарських будівель як елементів архітектурної композиції.

У підсумку, авторка пропонує доповнити палітру типових планувальних рішень двома альтернативними підходами, заснованими на народному досвіді, та рекомендує експериментальне впровадження нових рішень на основі партисипаційної методики. Робота має практичну цінність для архітекторів, містобудівників і дослідників сільського середовища.