Закцентовано на особливостях існування новітніх мас-медій у модерних умовах розвитку суспільства. Суть та механізми взаємодії ЗМІ та соціуму розкриті крізь призму як об’єкт-суб’єктних, так й суб’єкт-суб’єктних відносин. Новітні медії не лише впливають на громадську думку, але й змушені орієнтуватися на запити, які спрямовані знизу – враховувати і підтримувати погляди та зацікавлення сучасної аудиторії. Їм все важче формувати політичні міфи, маніпулювати свідомістю громадян/виборців. Натомість, доводиться бути максимально оперативними: функція інформування тут виходить на передній план. Інтернет, онлайн-реальність – головна платформа для отримання інформації та самоствердження домінантної частини сучасного суспільства (від підлітків і до середнього покоління). Сьогодні саме у віртуальному світі формується нова особистість, зокрема політична. Бути представленим у цьому віртуальному світі – основне завдання будь-яких ЗМІ, які хочуть бути популярними, чи взагалі утриматись на плаву. Згаданий стан речей – взаємовплив медій та аудиторії – здавалося б, мав спонукати розвиток модерного соціуму у напрямі досягнення максимальної справедливості, дотримання соціальної рівності. Проте, як доводить практика, та констатують багато останніх наукових досліджень у гуманітарній сфері – у світі все більше соціальної нерівності, вона великою мірою проглядається й у суспільствах розвинутої демократії. Відтак можна спостерігати парадоксальну, на перший погляд, ситуацію: за легкого доступу до оперативної та максимально об’єктивної інформації у модерних соціумах формується здебільшого несвідоме населення, яке демонструє передовсім свої вузькі економічно-споживацькі інтереси.
1. Bauer Z., Chudziński E. (2007), Granice wolności mediów, Oficyna Cracovia, Kraków.
2. Baudriard J. (2001), Przed koncem, Warszawa.
3. Buksinski T. (2006), Współczesna filozofia polityki, Poznan.
4. Burszta W. Logos i mythos w antropologii kultury, available at: http://nauki.sciezki.pl/ index.php?p=psy/14.php, (accessed 20.05.2015). 6. Cassirer E. (1998), Esej o czlowieku. Wstep do filozofii kultury, Warszawa.
5. Hyman H. (1993), Mass Communication and Political Socialization, Princeton University Press, Princeton.
7. Keane J. (1997), Media i demokracja, Londyn.
8. Kunczik M., Zipfel A. (2000), Wprowadzenie do nauki o dziennikarstwie i komunikowaniu, Wydawnictwo Naukowe Scholar, Warszawa.
9. Media, człowiek, społeczeństwo. Doświadczenie Europejsko-Amerykańskie. (2002), Wydawnictwo: Edycja Świętego Pawła.
10. Nowe media w komunikacji społecznej XX wieku. (2002), pod red. M. Hopfinger, Warszawa.
11. The Media in Western Europe. (2001), London.
12. Zassoursky Y. (2001), Media for The Open Society, Moscow.
13. Довіра соціальним інституціям, availableat: http://kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=678&page=1, (accessed 29.09.2017).
14. Крос К., Гакет Р. Політичні комунікації та новинні засоби масової інформації у демократичних країнах: конкуруючі підходи, availableat: https://studfiles.net/preview/2299243/, (accessed 22.09.2017). 15. Паніна Н. (2005), Українське суспільство 1994–2005 рр.: соціологічний моніторинг, Видавництво Софія, Київ.