У статті на основі значної джерельної бази комплексно проаналізовано визначення
термінів «поведінка» та «діяльність», простежено розвиток дефініцій у правознавчому
аспекті, з’ясовано їхні основні ознаки та характеристики. Здійснено спробу доведення,
що поняття «поведінка» та «діяльність» становлять основу філософеми девіантної
поведінки.
У статті на основі ґрунтовного аналізу наукових праць висвітлено проблему девіацій у правовій системі соціокультурних змін. З’ясовано, що феномен девіантності амбівалентний за своєю природою і може означати як негативні, так і позитивні соціальні зміни. У науковій літературі відхилення поділяють на первинні та вторинні. Ті з них, що з погляду суспільства є незначними, вважаються первинними, а суб’єкти, котрі їх учиняють, не кваліфікуються як девіанти, бо не порушують соціальних норм.