стабілізатор

Закономірності одержання наночастинок срібла в присутності полівінілпіролідону та використання їх в остеопластичних композитах

Досліджено закономірності одержання наночастинок срібла в присутності полівінілпіролідону, який був одночасно відновником та стабілізатором дисперсії наночастинок. Встановлено вплив таких факторів як температура, кількість полівінілпіролідону, концентрація та природа солей арґентуму на форму та розміри наночастинок. Запропоновано хімізм реакції взаємодії солей арґентуму з полівінілпіролідоном з утворенням у структурі макромолекул вінілсукцинімідних ланок, що підверджено результатами ІЧ спектроскопічних досліджень.

Модифікація каталітичної системи промислового процесу прямого хлорування етилену в 1,2-дихлоретан

Запропоновано новий механізм реакції прямого (адитивного) хлорування етилену з утворенням 1,2-дихлоретану в присутності каталізатора FeCl3, промотованого NaCl. Встановлено, що швидкість залежить від концентрації активної фази каталізатора і промотора, а також утворення комплексу Na[Fe(C2H4Cl)4], який є поверхневим інтермедіантом реакції. Обгрунтовано гетерогенно-гомогенний механізм процесу, згідно якого реакція починається на поверхні каталітичного комплексу і триває в розчині дихлоретану.

CТАБІЛІЗАТОР ДЛЯ КАТАЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ ПРОЦЕСУ ПРЯМОГО ХЛОРУВАННЯ ЕТИЛЕНУ ДО 1,2-ДИХЛОРЕТАНУ

Стаття присвячена дослідженню впливу натрієвої солі перфторсульфонової кислоти як стабілізатора на каталітичну активність хлориду заліза та хлориду натрію в реакції прямого хлорування етилену до 1,2-дихлоретану. Під час досліджень автори встановили, що підвищення концентрації стабілізатора до 4% мас. не мав істотного впливу на каталітичну активність комплексу, але збільшення від 4% мас. до 10% мас. дозволило скоротити час розчинення хлориду натрію та досягти необхідної концентрації іонів натрію в реакторі прямого хлорування.

Вплив антиоксидантів на стабільність пекополімеру до термоокиснювальної дії

Досліджено вплив стабілізаторів – донорів гідрогену – на процеси термоокиснювальної деструкції пекополімеру. Показано, що ірганокс не здійснює стабілізуючої дії на пекополімер, а меламін слабо уповільнює деструктивні процеси. Встановлено, що суміш ірганоксу та меламіну виявляють синергічний стабілізуючий ефект і за оптимального співвідношення вони можуть бути використані для запобігання небажаних термоокиснювальних процесів при приготування пекополімера.