історико-культурна спадщина

Стаття присвячена розробці ризик-орієнтованого підходу до збереження історико-культурної спадщини України в умовах існуючої і потенційної воєнної загрози. Надані пропозиції до формування містобудівної політики для визначення пріоритетності застосування архітектурно-планувальних і інженерно-технічних заходів забезпечення безпеки шляхом просторово-територіального розподілу території України за рівнем воєнного ризику. Проведено кількісну оцінку рівнів існуючого і потенційного ризику з урахуванням зафіксованих фактичних руйнувань об’єктів історико-культурної спадщини за регіонами України.

Теоретично обґрунтувано соціогуманітарні трансформації, їхні загрози та можливості у сучасних глобалізаційних умовах розвитку українського суспільства. Увагу закцентовано на ролі та значенні національної історико-культурної спадщини для формування консолідаційного потенціалу об’єктивної історичної пам’яті та її використанні у культурно-пізнавальній сфері й міжнародній діяльності. З’ясовано роль історичних музеїв як важливих пам’яткоохоронних і дослідницьких установ у системі суспільних цінностей та змістовного наповнення національної ідеї.

Культура — це спосіб, у який розглядаємо нову модель суспільства, що основується на сталому розвитку. Пам’ятки історії та культури є джерелом історичного досвіду поколінь, що містить різнобічну інформацію про розвиток суспільства в минулому, сприяючи духовному розвитку особистості, формуванню сталого почуття належності до місцевої спільноти. Культурні здатності можуть забезпечити сталий розвиток суспільства, вплив через культурну участь — усвідомлення, толерантність, емпатію, почуття належності, довіру, солідарність.