Спираючись на візуальний, порівняльний, філософський, художньо-стилістичний та іконографічний аналізи низки сценічних вирішень Є. Лисика зроблено теоретичний висновок про те, що світло і колір відіграють важливу роль у формуванні творчої концепції видатного театрального художника, сприяють формуванню його унікального стилю та манери виконання художньо-монументальних сценічних вирішень.
Стаття висвітлює ідеї творення Є. Лисиком об’єктів сценографії, які демонструють інтерпретативне мислення митця, побудоване на відчуттях, а не на буквальному відтворенні історій героїв театральних постановок. В такий спосіб, створена ним сценографія відображала свою вигадану реальність, яка базувалася на метафоричній, символічній, глибокозмістовній та гіперболізованій передачі образів.
Ключові слова: монументальне мистецтво, сценографія, зображення, мімезис, вираження, художник Є. Лисик.
За результатами дослідження творчої спадщини всесвітньовідомих архітектора і сценографа Ф.Кізлера і сценографа і архітектора Є.Лисика були виявлені деякі спільні риси в творенні ними архітектури і сценографії. Головною з яких виявилося бажання митців надавати своїм формальним творам архітектурно-сценографічного мистецтва якостей безмежності в часі і просторі.
Сьогодні звичайна людина, не залежно від ритму свого життя, перебуває щонайменше у трьох різних середовищах. Природне (не змінене людиною) - займає найбільший за вимірами простір. Театральне чи театралізоване (середовище перевтілень на короткий термін часу) – зосереджене в локальних, невеликих за розмірами просторах інтер’єрного чи екстер’єрного характеру. Архітектурне - міське (антропогенне - повністю змінене людиною), що зважаючи на свої параметри та окреслені межі займає середню позицію між природним та театральним.