Питання впорядкування національної науково-технічної термінології залишається надзвичайно актуальним. У контексті вирішення цієї проблеми українські лінгвісти студіюють питання лексико-семантичної організації термінологічних систем різних галузей знань. Однак увагу дослідників приділено не всій професійній термінології, зокрема малодослідженими на лінгвістичному рівні залишаються терміни гомеопатичної галузі.
Актуальність статті зумовлена необхідністю дослідження лексико-семантичного аспекту української гомеопатичної термінології.
Метою наукової розвідки є аналіз специфіки явища синонімії в термінології гомеопатії.
Досягнення мети уможливлено розв’язанням таких завдань:
1) з’ясувати характер синонімічних відношень між термінами досліджуваної галузі;
2) проаналізувати різновиди синонімічних пар гомеопатичної термінології.
У праці застосовано описовий метод.
Синонімія – явище, притаманне як для загальнолітературної, так і для спеціальної (термінологічної) лексики. Для загальнолітературної лексики синонімія – явище доцільне, бо є найбільш виразним засобом стилістичної реалізації тексту. Функціювання слів з еквівалентними значеннями в професійних галузях – одна з актуальних проблем сучасних термінологічних досліджень, бо наявність кількох спеціальних лексичних одиниць на позначення певного поняття суперечить відповідним вимогам до терміна – відсутність синонімів у межах окремого термінологічного поля й прагнення термінологічної лексики до точності.
Питання вияву термінологічної синонімії досліджували В. П. Даниленко, І. М. Кочан, Д. С. Лотте, Г. П. Мацюк, Т. І. Панько та ін. Проте єдиного загальноприйнятого потрактування й окреслення проблеми синонімії в сучасному термінознавстві немає. Здебільшого, мовознавці, уважаючи синонімію явищем негативним у термінології, бо «паралельне вживання в межах однієї терміносистеми навіть цілком рівноправних з погляду загальнолітературної норми синонімів заважає її нормальному функціонуванню» [8, с. 6], погоджуються з наявністю термінів-синонімів у термінологічних системах, адже саме синонімія є показником їх постійного розвитку.
З опертям на узвичаєне в сучасному мовознавстві визначення синонімів («слова, неминучими семантичними ознаками яких є лише такі ознаки, які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях» [9, с. 141]), зазначимо, що термінологічній синонімії притаманні певні особливості, що й маркують її. Синоніми в термінології «мають іншу природу й інші функції» [3, с. 73]. У термінологічній системі, на відміну від загальновживаної мови, синоніми маніфестують одне поняття й характеризують його певну властивість. Підтримуємо тезу Т. І. Панько про те, що в термінології, зокрема й гомеопатичній, синонімічними є терміни, які мають спільний денотат, але певні відмінності на поняттєвому рівні, відрізняються семантикою словотвірних елементів, етимологією, ступенем сучасності, особливостями функціювання [6, с. 181].
У мовознавстві наявні різні підходи до класифікації термінів-синонімів (В. П. Даниленко, І. М. Кочан, Т. В. Михайлова, Л. О. Симоненко та ін.). Гомеопатичні терміни з еквівалентними значеннями вважаємо доцільним класифікувати за такими ознаками: за ступенем тотожності семного складу (абсолютні синоніми, відносні синоніми), за належністю до певної семіотичної системи (словесні, символьні, символьно-словесні), за структурою (однослови, синтаксичні конструкції), за морфемною структурою (спільнокореневі, різнокореневі).
За ступенем тотожності семного складу терміни-синоніми в лінгвістичній літературі поділяють на абсолютні (терміни, що мають тотожний зміст) і відносні (терміни, значення яких частково подібні) синоніми. Проте однозначної думки щодо виправданості таких синонімів у термінологічній лексиці немає. Так, Д. С. Лотте абсолютну синонімію вважав шкідливою для термінології, бо функціювання двох термінів для одного поняття протягом тривалого часу неможливе тому, що в один із термінів «поступово вкладається зміст чи вужчий, ніж в іншого, чи ширший, чи, зрештою, зовсім інший» [4, с. 22].
Д. С. Лотте припускав наявність термінологічної синонімії лише у випадках: 1) якщо підґрунтям словотвірної побудови окремих термінів, притаманних різним термінологічним системам, є різноаспектні ознаки того самого поняття чи конструкція термінів, складові яких ті самі лексичні елементи (терміноелементи); 2) якщо із двох термінів один – коротка форма іншого, тобто містить терміноелементи, що є складовими іншого терміна, але в меншій кількості чи в скороченому вигляді [4, с. 23].
Дотримуємося одностайної позиції Б. М. Головіна [2, с. 54], В. П. Даниленко [3, с. 74], Т. І. Панько [6, с. 181] та ін. щодо статусу синонімів у термінології, а саме: це є абсолютні синоніми, так звані терміни-дублети чи еквіваленти.
До таких термінів у гомеопатичний галузі належать: антидот – протиотрута (речовина, що припиняє чи порушує лікувальну дію раніше призначеного препарату [ТФФС, с. 127]); екстракт – витяжка (стійка лікарська форма, що довго зберігається, є концентрованим вилученням з лікарської рослинної сировини [ТФФС, с. 171]); токсичність – отруйність (властивість фармакологічного чи лікарського засобу викликати небажані біологічні ефекти в дозах, більших за лікувальні [ТФФС, с. 152]) тощо. Рисами-маркерами термінів цих синонімічних пар є частотність застосування. Наприклад, термін екстракт та його похідні (екстракт спиртовий, екстракт водний, екстракт гліцериновий; екстрактивні речовини, екстракція, екстрактор і под.) мають активніше функціювання в гомеопатичних текстах.
Зазвичай, термінам-дублетам притаманна різна семантика. Наприклад, термін екстракт має значення: 1. Лікарський препарат – концентроване вилучення, витяжка (водна, спиртова тощо) із рослинних (рідше тваринних) лікарських матеріалів. 2. Згущений сік ягід чи плодів. Екстракт часнику [УСУМ, с. 251]. Термін витяжка має ширше потрактування: 1. Пристрій, що вентилює закрите приміщення, повітря якого насичене отруєними газами, випарами тощо. 2. Речовина, препарат, виготовлений обробкою рослинних або тваринних тканин певними рідинами (спиртом, ефіром, водою і т. ін.) [УСУМ, с. 132]. Термін витяжка залучено до поняттєвого поля гомеопатії на підставі другого значення. Спільні семи цих термінолексем припускають їхнє паралельне функціювання, але практика терміновживання не підтримує багатозначності на міжгалузевому рівні, тому доречним у гомеопатії є вживання саме терміна екстракт.
Гомеопатична термінологія послуговується термінами, які належать до різних семіотичних систем, а саме: терміни-слова, терміни-символи, терміни-символослова, які ми залучаємо до дублетних синонімів, бо вони виражають одне поняття засобами різних знакових систем. Так, номен «триосновна карбонова кислота», що в гомеопатії позначає сировину для виготовлення лікарських засобів, репрезентовано термінами: оцтова кислота – слівна терміноодиниця, С6Н8О7, НОС(СН2СООН)2СООН – термін-символ. Наведемо інші приклади: Ө – фіта – настоянка матрична гомеопатична, Х – десяткове гомеопатичне розведення, г – грам, % – відсоток, to – температура тощо.
За структурою гомеопатичні терміни-синоніми поділяємо на однослівні терміни та терміни – синтаксичні конструкції.
Серед синонімів-однословів виокремлюємо групу понять, на позначення яких паралельно функціюють запозичені номінації та питомі українські назви: адсорбція (лат.) – поглинання, дисперсність (лат.) – розсіюваність, сорбент (лат.) – поглинач тощо. Синонімічними є однослівні терміни іншомовного походження: мікроелементи (лат.) – біотики (гр.), гомеостаз (гр.) – гомеостазис (гр.), ферменти (лат.) – біокаталізатори (гр.) – ензими (гр.) і под.
У термінології гомеопатії серед термінів-еквівалентів чільне місце посідають абсолютні синоніми, де одне слово є еквівалентом до синтаксичної конструкції, співвіднесеної за значенням. Серед аналізованих одиниць виокремлюємо три групи синонімічних відповідностей:
1) «слово – словосполука»: агравація – посилення реакції, модальність – індивідуальні особливості, релапс – повернення симптомів тощо;
2) «словосполука – словосполука»: високі розведення – високі потенції, гомеопатична конституція – лікарська конституція, розведення за Корсаковим – метод однієї склянки і под. У значній кількості синонімічних словосполук цієї групи термінів опорне слово залишається незмінним;
3) «повна форма терміна – коротка форма терміна». Активний розвиток досліджуваної галузі сприяє створенню складних номінацій на позначення нових понять та уточнення вже наявних, тому гомеопатичні терміни – це, здебільшого, терміни-словосполуки. Проте, функціювання повних форм багатослівних термінів нівелює принцип мовної економії. Необхідність оптимізації комунікативних мовних форм зумовлює вживання коротких варіантів. За традиційною термінознавчою класифікацією [3, с. 183–188] у гомеопатичній термінології виокремлюємо три способи утворення таких термінів:
1. Лексичне скорочення: у багатослівному терміні пропущено один компонент термінологічної словосполуки за умови збереження «семантичної структури терміна, що знаходиться в певному класифікаційному ряді» [3, с. 183]. У гомеопатії лексичне скорочення реалізується завдяки таким конструкціям:
– прикметник + іменник → іменник: гомеопатичний монопрепарат – монопрепарат;
– прикметник1 + прикметник2 + іменник → прикметник + іменник: гомеопатична лікарська форма – лікарська форма.
2. Скорочення засобами словотвору відбувається за такими моделями:
– складноскорочене слово з усіченою основою прикметника: гомеопатичний препарат – гомеопрепарат, гомеопатична терапія – гомеотерапія і под.;
– ініціальна абревіація (скорочення всіх слів терміна-словосполуки): БАР – біологічно активні речовини, ГМН – гомеопатична матрична настоянка тощо;
3. Скорочення засобами символіки (скорочений варіант, репрезентований літерою (літерами), яка не співвідноситься з першою буквою скороченого слова, що є складовою повної терміносполуки): LM-потенції – п’ятдесятитисячне розведення, Х-потенції – десяткове розведення й под.
Для гомеопатичної термінології характерним є функціювання не лише синонімічних пар, а й синонімічних рядів: викривлене реагування – спотворене реагування – сифіліс, динамізація – потенціювання – розведення, життєва сила – життєвий принцип – життєва енергія – динамічна сила – духовна сила – самокерувальна енергія тощо.
Актуальною проблемою в термінології є розмежування синонімів і варіантів. У лінгвістичній літературі немає одностайного потрактування цього питання. Так, С. Г. Бережан уважав, що розмежування спільнокореневих утворень із рівнозначними афіксами на самостійні слова та варіанти «можливе лише в аспекті фізичної концепції (щодо функційної концепції такої проблеми немає, тому що будь-які ототожнювані за функцією конкретні словні одиниці, незалежно від їхнього матеріального вираження, є самостійними виявами певної абстрактної функційної одиниці» [1, с. 232]. Словотвірними варіантами Л. О. Симоненко вважає «одиниці, утворені від того самого кореня за допомогою різних афіксів, які мають однакове лексичне й граматичне значення» [7, с. 39]. Інколи варіантами вважають формальні трансформації певного слова [5, с. 102].
У гомеопатичній термінології застосовують суфіксальний тип варіативності, який маніфестують спільнокореневі лексеми на позначення одного поняття, утворені за допомогою різних суфіксів: гармонійний – гармонічний, відновлення – відновлювання, екстрактовий – екстрактний, лікарський – лікувальний тощо.
Як варіанти класифікуємо терміни, яким притаманні фонетичні відмінності, зумовлені транслітераційними процесами: автонозод – аутонозод, гельземіум – гельземінум, сенситивність – сензитивність тощо.
Формальними варіантами є також зміна форм числа: засіб – засоби, препарат – препарати, поліхрест – поліхрести і под.
Синонімічні терміни класифікуємо за частиномовним вираженням: іменникові (випробування – прувінг, випробувач – прувер, виробництво – підприємство) та прикметникові (викривлене – спотворене, підшкірне – гіподермальне).
Специфічним синонімічним явищем у студійованій термінології є дефініційна синонімія, яку Б. М. Головін потрактовував як особливе семантичне явище тотожності значень терміна та його дефініції, тобто семантика терміна та його дефініція зумовлюють суттєві ознаки термінованих понять: «бути словом», «визначати предмет чи явище», «акцентувати на властивостях, якостях, ознаках» [2, с. 57].
У гомеопатичній галузі функціюють такі дефініційні синоніми: гетеронозод – лікарський препарат, виготовлений із чужорідного патологічного матеріалу за правилами гомеопатичної фармації; нозод – лікарський препарат, виготовлений із патологічних тканин та виділень організму за правилами гомеопатичної фармації тощо.
Визначальним критерієм дефініційних синонімів є аналіз семантико-граматичної структури дефініції, що є складним багатослівним словосполученням, яке маркує всі важливі ознаки термінологізованого поняття [2, с. 57].
У гомеопатичній літературі використання синонімічних відповідників зумовлене специфікою стилю наукового тексту. Так, застосування термінів іншомовного походження притаманне академічному стилю викладу матеріалу (габітус, псоріаз), автохтонні еквіваленти – науково-популярним творам, підручникам (будова тіла, ураження шкіри гнійниками) тощо.
Отже, функціювання еквівалентних номенів у гомеопатії свідчить про постійний розвиток досліджуваної галузі, що й зумовлює специфіку синонімічних відношень, різнотипних та різноаспектних за виявом. Доцільність уживання того чи того відповідника має відповідати державним нормативним документам і лексикографічним виданням.
Лексико-семантичний аспект української гомеопатичної термінології вважаємо перспектив-ним напрямом наукових розвідок.