історико-культурна спадщина

Теоретично обґрунтувано соціогуманітарні трансформації, їхні загрози та можливості у сучасних глобалізаційних умовах розвитку українського суспільства. Увагу закцентовано на ролі та значенні національної історико-культурної спадщини для формування консолідаційного потенціалу об’єктивної історичної пам’яті та її використанні у культурно-пізнавальній сфері й міжнародній діяльності. З’ясовано роль історичних музеїв як важливих пам’яткоохоронних і дослідницьких установ у системі суспільних цінностей та змістовного наповнення національної ідеї.

Культура — це спосіб, у який розглядаємо нову модель суспільства, що основується на сталому розвитку. Пам’ятки історії та культури є джерелом історичного досвіду поколінь, що містить різнобічну інформацію про розвиток суспільства в минулому, сприяючи духовному розвитку особистості, формуванню сталого почуття належності до місцевої спільноти. Культурні здатності можуть забезпечити сталий розвиток суспільства, вплив через культурну участь — усвідомлення, толерантність, емпатію, почуття належності, довіру, солідарність.

Проаналізовано світовий і вітчизняний досвід музеєфікації історико-культурної спадщини. Висвітлено проблеми збереження пам’яток архітектури та містобудування — як ансамблевих та середовищних пам’яток, так і окремих об’єктів та споруд, їх поєднання з регіоном, суспільством і оточенням. Досліджено стан використання об’єктів архітектурної спадщини, що належать до музейного простору України. Запропоновано метод збереження пам’яток шляхом музеєфікації з метою максимального збереження та виявлення їхньої історико-культурної, наукової, художньої цінності.