парламентська опозиція

Однією з провідних ознак, базових характеристик сучасних розвинених демократичних держав є наявність фактичного існування та правового забезпечення діяльності опозиції як основній противазі можливій узурпації державної влади. Разом із тим, досвід функціювання опозиції в новітній історії Української держави показує цікаву тенденцію – деформоване розуміння сутності цього політико-правового інституту, зважаючи на повне його заперечення в радянській теорії та практиці державного будівництва.

Механізми взаємодії державної влади та опозиції у європейських державах пройшли свій шлях становлення та розвитку. За цим критерієм держави Європи можна поділити на сталі демократії з багатолітніми традиціями та молоді демократії, становлення яких відбулося на межі 80-90-х років ХХ століття. До першої групи можна віднести Францію, Іспанію, Португалію, Великобританію, країни Бенілюксу та Скандинавські держави. До другої – держави східної Європи: Польщу, Словаччину, Румунію, Болгарію, Угорщину, держави Балтії, Чехію.

Проаналізовано проблеми правового регулювання взаємодії державної влади та

опозиції. Звернено увагу на потенційні конституційні та законодавчі форми взаємодії

державної влади та опозиції. Наведено авторські пропозиції щодо вирішення проблем

взаємодії державної влади та опозиції в Україні.

Проаналізовано і систематизовано політико-правовий статус та повноваження парламентської опозиції в країнах Вишеградської групи. Аргументовано, що для країн регіону, які є консолідованими і напівконсолідованими демократіями, властивий феномен конструктивної парламентської опозиції, роль і функції якої однак не тільки законодавчо не захищені, але й здебільшого не передбачені.