метаантропологія

Добро зі злом ніколи не знайде згоди. Потрібна духовна боротьба. Злі справи людини свідчать про відсутність істинного, досконалого пізнання. Фабрикою пізнання є людина, яка за допомогою екзистенціальних і трансцендентальних чеснот і маючи Вище духовне щеплення, духовну вакцину, пізнає, виявляє у Всесвіті синергетичну процесуальну дію іонізації, тобто перетворення потенційного добра на онтологічні справи. При цьому в іонізації обов’язково бере участь зло, як певне спонукання до протилежної дії. Спричинює іонізацію такий іонізатор як духовна енергія людини, її органіка пізнання.

  Вважаю, що все частіше дослідники вдаються до метаантропології (філософської антропології). Якщо розглядати правові явища, то метаантропологія наближає дослідника до абсолютного розуміння права. Відомо, що людське тіло є храмом душі й духу як “дарохранильниця” Святого Духа.

Одна із онтологічних проблем людини міститься в її поведінці. Початок цієї проблеми – непослух Бога першої людини, внаслідок чого почали виникати поведінкові проблеми у земній життєдіяльності. Людина не повністю зрозуміла свою відповідаль­ність та онтологічний обов’язок, тому своєю поведінкою коливається між добрими і злими силами, між духовним і матеріальним, здійснюючи при цьому значну кількість помилок. Ці помилки шкодять не тільки самій людині та її оточенню – вони поступово хоча й в малих дозах, але руйнують світ.

У науковій статті за допомогою філософії, філософії права, канонічного права,
математики та інших наук висвітлено поняття метафізичної увідповідальності. Вдаю-
чись до умовного формування духовної ліствиці, автор доводить, що людина, під-
вищуючи ступінь увідповідальності, може значно зменшити кількість правопорушень.
Прямування людини до довершеності здійснюється у русі від екзистенціального до
трансцендентального, при цьому зменшується значення ордологічного, де найбільше
протиправних побутових діянь.

У статті досліджено канонічне право у конституційному полі, адже філософський
світ дуже багатий на творчість як рух до трансцендентного, позамежового буття. Цю
творчість у земних умовах еманують, виточують суспільство, Церква і держава на
основі співіснування людей на природних законах, синергетичних, нелінійних
соціальних процесах. Ці три інституції, які керовані природними і надприродними
законами, здійснюють культурологічну діяльність. Зокрема, формують своє правове
поле, впливають на дух людини, намагаються зробити людину щасливою тощо. Кожна

У статті досліджено канонічну певність благодаті святих місць, що дає змогу
зрозуміти й усвідомити роль Церкви як тайни грішного народу. Інтенсивне духовне
життя людини потребує Церкви, не тільки її літургійного життя, а й його продовження.
Хоч відвідування святих місць і не замінює церковних таїнств, проте дає певність,
переконання у правильності їх пошани, а також визнання такої необхідності. Позитивний
вплив святих місць на звичайних людей, зв’язок живих і померлих зміцнюють буття