Мета статті – провести аналіз питань доказування вчинення злочину геноциду з врахуванням поняття та мети вказаного злочину відповідно до Кримінального кодексу України та позицій Міжна- родного кримінального суду.
Притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину геноциду здій- снюється за умови доведення вини у вчиненні злочину на підставі наявних доказів та вста- новлення мети вчинення злочину.
Актуальним є дослідження проблемних аспектів трансформації матеріалів, отри-маних у ході оперативно-розшукової діяльності, у докази в кримінальному провадженні. Стаття висвітлює проблему забезпечення балансу між необхідністю ефективної протидії злочинності, особливо в умовах воєнного стану, та дотриманням фундаментальних прав і свобод людини. Розглянуто сутність та функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності як самостійного напряму правоохоронної роботи, що має власні завдання, прин-ципи та переважно негласний інструментарій.
У статті здійснено фундаментальний теоретико-правовий та праксеологічний аналіз інституту судової експертизи в контексті розслідування корупційних кримінальних право-порушень, вчинених у фінансовій сфері. Актуальність теми зумовлена високим рівнем латентності та інтелектуалізації злочинності у банківському та фінансовому секторах, що вимагає від органів досудового розслідування застосування специфічного інструментарію доказування.
У статті здійснено комплексний аналіз кримінальних проваджень, порушених за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених статтями 404 та 405 Кримінального кодексу України, які регламентують відповідальність за опір начальникові або примушування його до порушення службових обов’язків, а також за погрозу чи насильство щодо начальника.
У статті досліджено правову природу, зміст і доказове значення інституту фіксації фактичного стану судовим виконавцем (protokoł stanu faktycznego) за законодавством Республіки Польща, який є результатом рецепції французького constat d’huissier de justice та відображає європейські тенденції розширення повноважень виконавців у напрямі забезпечення доказів і гарантування правової визначеності.
Процес доказування здійснюється компетентними учасниками кримінального процесу з метою встановлення істини у кримінальному провадженні і є його вагомим складовим елементом. Доказування відбувається з дотриманням визначених законом порядку кримінального провадження загалом, виконання окремих процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень, тобто у межах кримінальної процесуальної форми. Сучасна концепція кримінального процесу спрямована на встановлення додаткових гарантій дотримання прав його учасників на кожному етапі.
У статті доведена актуальність дослідження адміністративно-правової характеристики судових рішень з огляду на сучасне значення розв’язку цієї наукової проблеми, що обумовлюється вираженням правової реальності в межах здійснення правосуддя. Це дасть можливість не лише обґрунтувати розуміння феномену правосуддя як способу реалізації судової влади з точки зору адміністративного права, а й визначити ті напрями, які потребують удосконалення.
Цю статтю присвячено аналізу правових норм чинного кримінального проце-
суального законодавства в частині досудового розслідування та здійснення криміналь-
ного процесуального доказування, а також слідчої практики. Необхідність такого
аналізу викликана тим, що з моменту вступу в чинність нового Кримінального
процесуального кодексу України практика досудового розслідування висвітлила низку
проблемних питань, відповіді на які необхідно знайти через наукові підходи.
Стаття присвячена огляду поняття принципу змагальності та доведення як
розумного співвідношення змагального початку, рівності сторін і активності суду з
метою забезпечення рівності доказових можливостей сторін, що має відповідати
тенденціям до соціалізації функцій правосуддя.
The article is devoted to the study of the history of the formation of the theory of
reasoning in the context of the changes in philosophical knowledge in the second half of the
twentieth century. The main directions of the theory that have had the greatest influence on
the formation of the theory of argumentation, in particular, the neorortex of H. Perelman and
S. Tulmin, the pragma-dialectics of Ehmeren and Grootendorst, are analyzed. Characterized
by the main problems posed by the theory of reasoning: the interaction of the speaker and the