Проблеми трансформації та використання матеріалів оперативно-розшукової діяльності у докази в кримінальному провадженні

Актуальним є дослідження проблемних аспектів трансформації матеріалів, отри-маних у ході оперативно-розшукової діяльності, у докази в кримінальному провадженні. Стаття висвітлює проблему забезпечення балансу між необхідністю ефективної протидії злочинності, особливо в умовах воєнного стану, та дотриманням фундаментальних прав і свобод людини. Розглянуто сутність та функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності як самостійного напряму правоохоронної роботи, що має власні завдання, прин-ципи та переважно негласний інструментарій. Проаналізовано правову природу матеріалів оперативно-розшукової діяльності як допроцесуальної, орієнтуючої інформації, що потре-бує подальшої легалізації у встановленому законом порядку для набуття статусу доказів.

У статті обґрунтовується необхідність комплексного підходу до вирішення існуючих колізій між Законом України “Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінальним процесуальним кодексом України. Методами дослідження були формально-юридичний, системно-структурний, порівняльно-правовий аналіз та синтез. Застосування цих методів дозволило деконструювати нормативні положення, що регулюють процес доказування, виявити їх системні зв’язки та суперечності. Проаналізовано ключові вимоги до доказів, зокрема їх належність та допустимість, у контексті використання відомостей, отриманих непроцесуальним шляхом. Досліджено судову практику щодо недопустимості доказів, здо-бутих до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

У статті аналізується складний та багатоетапний процес трансформації матеріалів оперативно-розшукової діяльності у докази, де ключову роль відіграє інститут негласних слідчих (розшукових) дій. Автор статті вважає, що саме ефективна та узгоджена взаємодія між оперативними працівниками та слідчими на всіх етапах кримінального провадження є вирішальною умовою для формування належної та допустимої доказової бази. Досліджено вплив особливого режиму досудового розслідування в умовах воєнного стану, зокрема повноважень прокурора, передбачених статтею 615 Кримінального процесуального кодексу України, на процедуру отримання дозволів на проведення негласних заходів.

У роботі зроблено висновок, що наявні проблеми свідчать про нагальну потребу у вдосконаленні як законодавства, так і правозастосовної практики. Особлива увага при-діляється поняттям “оперативно-розшукове забезпечення розслідування”, “реалізація оперативно-розшукових матеріалів” та “допустимість доказів”. Встановлено доцільність надання митним органам права на здійснення оперативно-розшукової діяльності та віднов-лення цілісної системи військової юстиції. Автор пропонує власні пропозиції щодо вдос-коналення нормативно-правового регулювання з метою адаптації його до сучасних викли-ків, пов’язаних із повномасштабною збройною агресією, та забезпечення чіткого механізму легалізації результатів оперативно-розшукової діяльності без порушення процесуальних гарантій.