Феномен релігійної ідентичності: філософсько-правове конструювання змісту

У статті розкрито феномен релігійної ідентичності в межах філософсько-правового дискурсу. Визначено два найпоширеніших підходів до розуміння релігійної ідентичності: Перший підхід, розглядає дефініцію релігійної ідентичності як категорію релігійної свідомості, змістом якої є розуміння співвідношення з ідеями й цінностями, вона актуалізує загальну релігійну самохарактеристику індивідуума, тобто індивідуальне ставлення до священного, що може бути виражене в особистісній установці людини стосовно надприродних особливостей окремих символів. Відтак, ця установка може бути актуалізована дефініцією: “Я – віруючий”; другий підхід розглядає релігійну ідентичність як форму приналежності до певної релігії чи конкретної релігійної спільноти, формується належність окремого індивідуума до релігійної організації. Звідси, релігійна ідентичність визначає конкретну форму релігійності та актуалізується як конфесійна ідентичність, що може бути сформульоване у дефініціях: “Я – християнин-католик”, “Я – буддист”, “Я – мусульманин” тощо.
З’ясовано, що релігійна ідентичність є соціально-психологічним конструктом, що окреслює єдність релігійної організації, яка досягається інтерсуб’єктивною орієнтацією членів спільноти на загальний ідеалізований набір символів, які актуалізують сутність онтологічних, аксіологічних та етичних регулятивів релігійної організації та відтворюються завдяки загальним сакральним практикам. Ідентичність, як атрибут, є належністю індивіда до певної соціальної цілісності – релігійної спільноти. З позиції конструктивізму релігійна ідентичність є одним із соціальних конструктів, що виникає в процесі суб’єктивного відображення й активного конструювання індивідом релігійної реальності на основі соціальної категоризації. Звідси культурна єдність релігії як такої (релігійного напрямку, конфесійної групи, культу) є не її первинною характеристикою, а результатом і смислом існування.