До питання розмежування підслідності антикорупційних органів в Україні: порівняльно-правовий аналіз

Формування дієвої системи протидії корупції є одним із ключових пріоритетів сучасної української держави та неодмінною умовою її сталого демократичного розвитку й успішної європейської інтеграції. Створення спеціалізованих антикорупційних інституцій, таких як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС), стало важливим кроком у цьому напрямі. Однак інституційне оформлення є лише першим етапом; забезпечення їхньої ефективної та злагодженої роботи, зокрема через чітке нормативне визначення компетенційних меж, залишається актуальним науково-практичним завданням.

Стаття висвітлює проблему недостатньої чіткості та наявності колізій у законодавчому розмежуванні предметної та суб’єктної підслідності між Національним антикорупційним бюро України (НАБУ), Державним бюро розслідувань (ДБР), поліцією (НПУ) та іншими органами досудового розслідування в Україні. Аналізуються труднощі, що виникають на практиці через неоднозначність критеріїв визначення підслідності корупційних та пов’язаних з корупцією кримінальних правопорушень, потенційне дублювання функцій та ризики виникнення спорів про підсудність, що негативно позначається на оперативності та результативності розслідувань.

У статті обґрунтовується теза про те, що наявні недоліки у правовому регулюванні підслідності створюють суттєві перешкоди для ефективної реалізації завдань кримінального провадження у справах про топ-корупцію. Доводиться, що нечіткість норм Кримінального процесуального кодексу України та спеціального законодавства щодо розмежування повноважень антикорупційних органів призводить до затягування процесуальних строків, неефективного використання ресурсів та може використовуватися для ухилення від відповідальності через маніпуляції з визначенням належного органу розслідування.

Наголошується на потребі системного перегляду та вдосконалення законодавчих положень, що регламентують підслідність антикорупційних справ, шляхом детального аналізу чинних норм та практики їх застосування. На основі виявлених прогалин та суперечностей, а також з урахуванням порівняльно-правового аналізу підходів до розмежування підслідності у цій сфері в інших країнах формулюються конкретні пропозиції щодо уточнення критеріїв підслідності та оптимізації взаємодії між правоохоронними структурами задля зміцнення загальної спроможності держави у боротьбі з корупцією.