корупція

Стаття присвячена комплексному аналізу правового статусу викривачів у системі протидії корупції в Україні та його відповідності міжнародним стандартам. Досліджено еволюцію та сучасний стан нормативно-правових основ інституту викривачів, закріп-лених у Кримінальній та Цивільній конвенціях Ради Європи про боротьбу з корупцією (1999), Конвенції ООН проти корупції (2003) та Директиві ЄС 2019/1937 про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Союзу.

На прикладі застосування адміністративних стягнень за корупційні діяння досліджено можливості їх оптимізації на основі моделювання в якості складових системи адміністративних стягнень.

У статті здійснено фундаментальний теоретико-правовий та праксеологічний аналіз інституту судової експертизи в контексті розслідування корупційних кримінальних право-порушень, вчинених у фінансовій сфері. Актуальність теми зумовлена високим рівнем латентності та інтелектуалізації злочинності у банківському та фінансовому секторах, що вимагає від органів досудового розслідування застосування специфічного інструментарію доказування.

Корупція підриває віру громадян у демократичну, незалежну, правову та європейську Україну, вона негативно впливає на міжнародний імідж держави та є найтяжчим правопорушенням у контексті сучасних викликів, пов'язаних із російською агресією та захистом національної безпеки.  Запорукою успішного подолання цього деструктивного, згубного явища є ефективне поєднання заходів запобігання та протидії корупції, а також залучення громадськості як суб'єкта протидії корупції.

Формування дієвої системи протидії корупції є одним із ключових пріоритетів сучасної української держави та неодмінною умовою її сталого демократичного розвитку й успішної європейської інтеграції. Створення спеціалізованих антикорупційних інституцій, таких як Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Вищий антикорупційний суд (ВАКС), стало важливим кроком у цьому напрямі.

Актуальність статті полягає в тому, що одним із ключових завдань держави є забезпечення захисту прав та інтересів громадян, які можуть бути порушені внаслідок корупційної діяльності. Протидія корупції є не лише вимогою суспільства, а й важливою передумовою для стабільного функціонування державних інститутів, особливо у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, який впливає на діяльність органів влади, у тому числі їхню спроможність ефективно протидіяти корупційним проявам.

Стаття присвячена аналізу питань протидії корупції під час воєнного стану, акцентуючи на важливості уникнення дискреційних норм у законодавстві. Досліджуються основні ознаки дискреційних повноважень, також аналізуються наслід­ки використання адміністративного розсуду. Здійснюється аналіз положень нормативно-правових актів щодо визначеності поняття дискреційних повноважень. Встановлено, що дискреційні повноваження мають чіткі межі, які вказані у законодавстві.

У статті розглянуто феномен корупції як негативне явище суспільств. Відзначено, що корупція як соціальне явище виникла дуже давно, не минаючи жодної країни, і завжди розглядалася як зло, від якого треба позбутися і якому треба протидіяти. Акцентовано, що коли ми даємо визначення сутності корупції, важливо розуміти, що її не можна звести лише до окремого конкретного правопорушення. Корупція передусім є соціальним явищем, що зумовлене суспільними чинникам  та підпорядковується певним соціальним закономірностям. Вона чинить деструктивний вплив на соціальний розвиток.

Корупція в умовах воєнного стану постає як складне багаторівневе соціально-правове явище, яке не лише деформує інституційну основу державного управління, але й підриває легітимність державної влади в очах суспільства. У межах цього дослідження здійснено все­бічний аналіз теоретико-правових засад кваліфікації корупційних злочинів у контексті актуаль­ного кримінального законодавства України з урахуванням динаміки змін, що від­буваються під впливом правового режиму надзвичайного стану.

У статті проаналізовано рівень корупції в Україні та у світі, з особливим акцентом на порівняння національних тенденцій із міжнародними показниками. Окрему увагу приділено вивченню корупційних індексів.