В статті проводиться аналіз поняття «корупція» як складного феномену, що негативно впливає на всі аспекти суспільного життя та свідомості, підриваючи основи соціальних цінностей та державного авторитету. Автори звертають увагу на відсутність єдиного визначення корупції у міжнародних документах, що викликає потребу в глибшому аналізі та розумінні корупції.
Проблема корупції є важливою для багатьох країн, оскільки саме корупція підриває довіру до уряду, порушує засади верховенства права та законності і веде до соціально-економічної нерівності у державі. Корупційні прояви спостерігаються у різних сферах життя суспільства. Подолання корупції в освітньому середовищі є вкрай актуальною проблемою, оскільки корупція несумісна з основною метою освіти – навчати і спонукати молодь до правильної громадянської позиції, патріотизму, поваги до законів і прав людини.
У статті розглянуто кримінально-правову характеристику кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією в Україні. Корупція має високій рівень латентності, вона гальмує реформаторські починання, завдає великої шкоди і негативно відображається на репутації України у міжнародних відносинах. Головний ризик на шляху євроінтеграції полягає у тому, наскільки владні структури, керівництво держави готові виконати свої зобов’язання і відповісти тим очікуванням, які на сьогодні існують у суспільстві.
Запобігання і протидія корупції є одним з основних завдань держави. Слід наголосити на тому, що війна є ще одним приводом для боротьби з цим негативним явищем. На жаль, в Україні недостатній рівень протидії та запобігання корупції, адже, враховуючи дані статистичних досліджень, її масштаби не зменшуються. Тому, органам державної влади необхідно зосередити особливу увагу стосовно вдосконалення механізмів і заходів протидії корупції для забезпечення якісного та безпечного функціонування державної політики задля блага українського суспільства.
Розглянуто історію прийняття антикорупційного законодавства щодо створення антикорупційних органів в Україні як основних засобів протидії корупції. З’ясовано, що історія виникнення антикорупційних органів почалася після Революції гідності, коли українське суспільство започаткувало ряд змін, що мали кардинальний вплив на їх створення. Також поштовхами для створення органів антикорупційної діяльності в Україні стали вимоги міжнародної світової спільноти та зокрема зобов’язання України перед ЄС.
У статті досліджено та здійснено теоретичне узагальнення наукової вагомості різноманітних історико-правових поглядів на поняття та ознаки адміністративно-правової координаційної ролі як функції держави на підставі аналізу здобутків у правовій доктрині адміністративного права, розкрито зміст проблем історико-правового та адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції.
У даній статті буде розглянуто ключові моменти та проблемні питання, що стосуються здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. Адже відповідальність за корупційні правопорушення і правопорушення, пов’язані з корупцію, та протидія їм за допомогою правоохоронної діяльності продовжує залишатись одним з елементів системи запобігання корупції.
У статті проаналізовано теоретико-правові засади та нормативно-законодавчі норми правового статусу Національної ради з питань антикорупційної політики.Незважаючи на значну кількість юридичних положень щодо основ її роботи, більшість норм мають опосередковане значення та лише частково регламентують процес функціонування Національної Ради за окремими напрямами. Крім того, лише один підзаконний документ, – Указ Президента України, прямо стосується юридичного статусу Національної ради та його ключових аспектів.
У статті аналізується корупція як результат неефективного державного управління в нашій країні. Зазначено, що саме держава зобов’язана здійснювати цілеспрямовану діяльність щодо боротьби з корупцією на всіх рівнях державної влади шляхом створення державно-правового механізму з викорінення корупції, усунення передумов її існування через впровадження системи превентивних заходів, як правових так і організаційних.
У статті всебічно досліджується етику державного службовця як засіб запобігання та протидії корупції. Наголошується, що державні службовці мають особливе суспільне призначення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. Виконуючи завдання і функції держави, державні службовці потенційно мають конфлікти (у тому числі конфлікт інтересів), складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей.