корупція

Розглянуто історію прийняття антикорупційного законодавства щодо створення антикорупційних органів в Україні як основних засобів протидії корупції. З’ясовано, що історія виникнення антикорупційних органів почалася після Революції гідності, коли українське суспільство започаткувало ряд змін, що мали кардинальний вплив на їх створення. Також поштовхами для створення органів антикорупційної діяльності в Україні стали вимоги міжнародної світової спільноти та зокрема зобов’язання України перед ЄС. 

У статті досліджено  та здійснено теоретичне узагальнення  наукової вагомості різноманітних історико-правових поглядів на поняття та ознаки адміністративно-правової координаційної ролі як функції держави на підставі аналізу здобутків у правовій доктрині адміністративного права, розкрито зміст проблем історико-правового та адміністративно-правового забезпечення координації суб’єктів протидії корупції.

У даній статті буде розглянуто ключові моменти та проблемні питання, що стосуються здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією. Адже відповідальність за корупційні правопорушення і правопорушення, пов’язані з корупцію, та протидія їм за допомогою правоохоронної діяльності продовжує залишатись одним з елементів системи запобігання корупції.

У статті проаналізовано теоретико-правові засади та нормативно-законодавчі норми правового статусу Національної ради з питань антикорупційної політики.Незважаючи на значну кількість юридичних положень щодо основ її роботи, більшість норм мають опосередковане значення та лише частково регламентують процес функціонування Національної Ради за окремими напрямами. Крім того, лише один підзаконний документ, – Указ Президента України, прямо стосується юридичного статусу Національної ради та його ключових аспектів.

У статті аналізується корупція як результат неефективного державного управління в нашій країні. Зазначено, що саме держава зобов’язана здійснювати цілеспрямовану діяльність щодо боротьби з корупцією на всіх рівнях державної влади шляхом створення державно-правового механізму з викорінення корупції, усунення передумов її існування через впровадження системи превентивних заходів, як правових так і організаційних.

У статті всебічно досліджується етику державного службовця як засіб запобігання та протидії корупції. Наголошується, що державні службовці мають особливе суспільне призначення, цілі, завдання, які зумовлені особливостями їхньої професійної діяльності. Виконуючи завдання і функції держави, державні службовці потенційно мають конфлікти (у тому числі конфлікт інтересів), складні ситуації, корупційні ризики, що вимагає наявності не лише професійних (ділових), психологічних якостей, освітнього рівня, а й моральних якостей.

Корупція є соціально-політичним явищем, яке зумовлене недосконалістю функціонування державних і суспільних інститутів. Це негативне явище проникає в усі сфери життя суспільства і здійснює негативний вплив на розвиток економічного, соціального і політичного життя в країні, є загрозою для національної безпеки та державності, несумісне з принципами демократичного, правового і соціального устрою. Необхідність безкомпромісної боротьби з корупцією в демократичній, правовій державі не потребує доведення.

Об’єктом наукового дослідження є корупційні діяння, що вчиняються повновладними суб’єктами у сфері трудових відносин. На жаль науковці як правило, фрагментарно висвітлюють окремі положення, що характеризують корупцію  у сфері трудових відносин.

Стаття присвячена теоретико-правовій характеристиці сутності діяльності поліції у період її реформування та  виокремлення окремих позицій щодо її виконання службових обов’язків у загарбницькій російсько-українській війні. Проведений правовий аналіз основних умов та причин, відповідно до яких було загальмовано якісна реорганізація організаційно-правової сутності поліції.

Розглянуто напрями демократичного реформування державного управління в Україні, проаналізовано засоби боротьби з корупцією і зміцнення національної безпеки.