Корупція в Україні як результат системного неефективного державного управління

У статті аналізується корупція як результат неефективного державного управління в нашій країні. Зазначено, що саме держава зобов’язана здійснювати цілеспрямовану діяльність щодо боротьби з корупцією на всіх рівнях державної влади шляхом створення державно-правового механізму з викорінення корупції, усунення передумов її існування через впровадження системи превентивних заходів, як правових так і організаційних.

З’ясовано, що характерною рисою корупції є використання представниками владних структур (посадовцями) прав і можливостей, які вони мають відповідно до посади, незаконно, в збиток державним інтересам і з метою особистого збагачення.

Принципами успішного подолання корупції, що допоможуть збудувати цілісну і послідовну антикорупційну політику держави мають бути: цілеспрямованість, послідовність, діагностика, безперервність.

Зазначено, що одним із основних напрямів у сфері запобігання корупції є виявлення корупційних ризиків, які можуть виникнути в діяльності державних службовців, а також усунення умов та причин виникнення цих ризиків, якими є: недоброчесність державних службовців; виникнення конфлікту інтересів; недостатній рівень контролю або безконтрольність з боку керівництва; наявність дискреційних повноважень. Максимальне усунення корупційних ризиків в діяльності державних службовців виключить можливість порушення ними законодавства України.

Неефективне державне управління, послаблення державного і громадського контролю, недосконалість антикорупційного законодавства спричиняють напруження в соціумі, що супроводжується зниженням духовно-морального потенціалу суспільства, з пануючим в ньому правовим нігілізмом, зневірою в невідворотність покарання. Ефективна боротьба з корупцією можлива тільки з використанням системи економічних, політичних, правових і психологічних заходів державного управління.