В статті висвітлені події пов’язані з походженням і векторами розвитку архітектури нестаціонарних об’єктів для видовищної діяльності та різноманітні аспекти їх проєктування, будівництва і функціонування з урахуванням історії видовищно-архітектурних, мистецьких, культурних традицій і політичних подій в Європі і Україні. Для відновлення зруйнованих поселень і повернення їх до активного життя і розвитку варто закладати не тільки житлові, промислові, обслуговуючі об’єкти і мережі, а й об’єкти для театрально-видовищної діяльності. Актуальним буде використання об’єктів нетрадиційних форм через вплив деформації характеру розселення, соціально-демографічні особливості і природо-економічні показники. Важливим напрямом вирішення цього можуть стати нестаціонарні об’єкти для театрально-видовищної і культурно-просвітницької діяльності. Нестаціонарці будівлі завжди цікавили українських і закордонних вчених. Наприкінці XX і початку XXI століть, у численних статтях, монографіях, дисертаціях, постійно висвітлювалась інформація про такі споруди. Завдяки дослідженням на кафедрі ДАС під керівництвом В. Проскурякова і його учнів, такі споруди не тільки були виокремлені серед сотень видів, підвидів і типів громадських об’єктів минулого, а й класифіковані як важливий окремий тип, що зараз можна використовувати у відновленні зруйнованих під час війни з рф архітектурних мереж. Поданий в статті період охопив дослідження від часів архаїчно-натуралістичного культу, коли вершиною об’єктів для видовищ став “купальський театр”, і до XXI ст. Були досліджені обладунки скоморохів у їх “виставах”. Подальші результати розвідок нестаціонарного народного театру-вертепу і маріонеткових театрів-шопок. Висвітлені специфічні форми видовищ – міраклі, містерії, і більш пізні форми театри-балагани, ярмаркові, арки – для процесій. Також споруди театрів-фарсу і багато інших
Got, J., (1997). Das österreichische Theater in Lemberg im 18. und 19. Jahrhundert: aus dem Theaterleben der Vielvölkermonarchie. Verlag der Österreichischen Akademie der Wissenschaften, 873.
L’Architecture d’Aujourd’hui, 1970. Le spectacle et La Ville. №152. 5 Rue Bartholdi, 92 – Boulogne-Sur-Seine, 9-27; 30-31; 30-37.
Proskuryarov, V., Yamach Y., (1992). La scene dans La Rue. La scene. №3. 34.
Raszewski, Z., (1990). Kratka historia teatru polskiego. Pants. Inst. Wyd., 35-39.
Воропай, О., (1991). Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Оберіг, 39-41.
Грушка, Э., (1963). Развитие градостроительства. Изд-во Словацкой академии наук, 610.
Мокрий, В., (1993). Церква в житті українців. Львів. Краків. Париж. Просвіта, 75-84.
Мокульский, С., (1936). История западноевропейского театра. – Часть I. Античный театр, средневековый театр, театр эпохи Возрождения. Гослитиздат., 135-218, 277, 451.
Проскуряков, В., Ямаш, Ю., (1993). Античні традиції та український вертеп. Український вертеп. Січень, 29-31.
Проскуряков, В., (2004). Архітектура українського театру. Простір і дія: Монографія. Видавництво НУ “Львівська політехніка”; Срібне слово, 584.
Проскуряков, В., Лопоша, М., Чолавин, Ю., (2019). Творення архітектури Першого українського національного театрального павільйону для вистави PQ19 засобами макетування. Вісник Нац. Ун-ту “Львівська політехніка” №911 Серія архітектура, 58-67.
Проскуряков, В., Богданова, Ю., Копиляк, І., (2023). Театр С. Скарбка/М. Заньковецької – архітектурно-культурна колиска Львова: реалії, легенди і факти. Вісник Нац. Ун-ту “Львівська політехніка” Серія архітектура № 1(9), 156-167.
Терський, С., (2017). Археологія України (середньовічна доба): навч. посібник. Вид. Львівської політехніки, 27-51.
Чорній, С., (1980). Український театр і драматургія. Український вільний університет. Серія: Монографії, ч. 30, 7; 8; 33-42; 68-69; 427-433.