У статті досліджено сутність поняття дортуарного житла як окремої архітектурно-типологічної категорії сучасної архітектури та визначено його роль у формуванні нової парадигми житлового середовища ХХІ століття. Проаналізовано історичні передумови виникнення дортуарних просторів, їхню трансформацію від монастирських спальних приміщень та освітніх інституцій до сучасних багатофункціональних житлових комплексів, що поєднують приватні й спільні зони. Окреслено основні тенденції розвитку цієї типології в умовах динамічних соціально-економічних змін, глобалізації та зростаючої мобільності населення. Визначено ключові архітектурно-планувальні принципи дортуарного житла, серед яких — поєднання приватних і спільних просторів, гнучкість організації внутрішнього середовища, ергономічність планувальних рішень, модульність та функціональна адаптивність. Окрему увагу приділено соціальній ролі дортуарного житла як чинника формування спільнот, розвитку горизонтальних соціальних зв’язків, соціальної інтеграції та підвищення якості життя мешканців. Проаналізовано містобудівні аспекти інтеграції дортуарного житла в структуру міського середовища, зокрема його взаємодію з навколишньою інфраструктурою, вплив на просторову організацію міста та потенціал як елемента поліцентричного розвитку. Проведено порівняльний аналіз дортуарного житла з традиційними гуртожитками та колективними житловими структурами, що дало змогу виокремити його відмінні риси, конкурентні переваги та стратегічні перспективи розвитку. У підсумку доведено, що дортуарне житло є перспективною моделлю спільно життєвого простору, здатною відповідати сучасним викликам урбанізованого суспільства, сприяти соціальній інтеграції та забезпечити нову якість житлового середовища в архітектурній практиці ХХІ століття.