ПОЧАТКОВИЙ ЕТАП ФОРМУВАННЯ САМОБУТНЬОЇ ТРАДИЦІЇ САКРАЛЬНОЇ АРХІТЕКТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

У статті розглядається архітектура Київської Русі кінця Х – першої половини ХІ ст. з метою визначення в ній елементів, які можна вважати основою розвитку самобутньої києворуської традиції домонгольського періоду, представленої закомарним і стовпоподібним храмом. Актуальність теми зумовлена необхідністю формулювання розвитку архітектури Київської Русі як самостійного явища, оскільки і в сучасних наукових дослідженнях залишається поширеною думка, згідно з якою вона розглядається як передісторія пізніших локальних традицій. У контексті цієї проблематики особливо важливим є початковий етап розвитку києворуської мурованої архітектури (кінець Х – перша половина ХІ ст.).

Аналіз архітектури Спаського собору в Чернігові, Софії Київської та Софії Новгородської дав змогу виявити елементи, які лягли в основу розвитку закомарного і стовпоподібного типу храмів. Для розвитку закомарного храму важливим було оформлення фасадних прясел великими нішами, які можна вважати своєрідними закомарами, вписаними в прясла з горизонтальними карнизами, а також поява згодом конструктивних і декоративних закомар у завершеннях малих прясел. 

Для стовпоподібних храмів характерним є вертикальна орієнтація та ступінчаста побудова об’єму, чвертьциркульні завершення фасадних стін, що є невід’ємним елементом трилопатевих завершень фасадних стін, складнопрофільовані лопатки – все це можна бачити у збережених храмах першої половини ХІ століття.

Виявлені елементи дають підстави стверджувати, що формування самобутньої традиції в архітектурі Київської Русі розпочалося вже на ранньому етапі її розвитку.