Долання евфемізації в “мові війни” українського медійного та політичного дискурсу

Кризовий стан українського офіційного дискурсу в засобах масової інформації аналізується в аспекті невизначеності номінацій: збройного конфлікту, його сутності та сторін, статусу окупованих територій України.

Загальна ситуація невизнаної війни на сході України в її фіксації з боку журналістів розвивається як процес формування евфемізмів та їх подолання: своєрідного викриття “корупції мови” як одного з видів маніпуляції, з одного боку, та виявлення так званих “чужих смислів” у мові війни (за теорією смислової війни Георгія Почепцова), з іншого.

Певним орієнтиром “мови війни” є офіційний політичний дискурс . У статті аналізуються промови Президента України,  виголошені  2016 р., в яких спостерігаємо поступовий відхід від езопової мови щодо оцінки війни з Росією та появу нових меседжів.

Зазначена необхідність зміни акцентів у вживанні понять “мазепинець”, “петлюрівець” та “бандерівець” з сорому на гордість, раз і назавжди відновити історичну правду і берегти її як вагому складову нашої ідентичності;  важливість нового розуміння смислів свят Дня перемоги над нацизмом у Другій світовій війні та Дня пам’яті та примирення, щоб більше ніколи не допустити експансії радянсько-російської імперської ідеології в Україні.

Дослідження показало, що в сучасному українському дискурсі, як в медійному, так і в політичному, спостерігаються тенденції до усвідомлення та подолання евфемізації, спроби вироблення спеціальної термінології мови війни, намагання як найбільш точного та однозначного висловлення щодо болючих тем, якими переймається українське суспільство. Таку тенденцію можна визначити як певну протидію  “гібридизації” правди, яка все більш явно оцінюється сьогодні як велика небезпека та загроза національній ідентичності в Україні.