У статті розглянуто сучасний стан та перспективи розвитку децентралізації публічного управління як передавання управлінських функцій і повноважень центральних органів влади на місцевий рівень управління. Підкреслено, що хоч українська децентралізація зазнає випробування війною, вона отримала бездоганну оцінку від Єврокомісії, що передувало наданню нашій державі статусу кандидата в члени Європейського Союзу.
Запобігання (превенція) як форма державного примусу є одним із важливих засобів забезпечення громадського порядку і безпеки в Україні. Використання запобіжних обмежувальних заходів в умовах правового режиму воєнного стану передбачено нормами Конституції України (ст. 64) та іншими нормативно-правовими актами [1]. Запобіжні обмежувальні заходи є складовими елементами державного примусу, до якого належать припинення, відновлення адміністративно-процесуального забезпечення та адміністративна відповідальність.
Досліджено принципи сучасної державної політики України у сфері надання адміністративних послуг. Виявлено основні недоліки надання адміністративних послуг на місцевому рівні. Запропоновано шляхи створення сприятливих умов для якісного вирішення проблем громадян.
Проаналізовано вітчизняний досвід впровадження посад державних секретарів у центральних органах влади та зарубіжну багаторічну практику функціонування інституту цих посад. Встановлено, що введення посад державних секретарів міністерств є одним із найважливіших елементів реформи державної служби, яка наближує державне управління України до європейських стандартів.
Обґрунтовано необхідність узгодження компетенцій органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади для забезпечення ефективного публічного управління як важливого фактора успішної реалізації стратегічного курсу на впровадження в Україні європейських стандартів життя. Проаналізовано систему компетенції органів публічної влади в аспекті забезпечення узгодженості управлінського впливу суб’єктів державної, самоврядної та громадської влад на розвиток суспільних процесів в умовах децентралізації та реформування державного управління.
Розглянуто організацію забезпечення транспортної безпеки як на транспорті взагалі, так і на його основних видах зокрема. Доведено відсутність нормативно-правових актів, які безпосередньо спрямовані на вирішення проблеми взаємодії суб’єктів забезпечення транспортної безпеки на різних видах транспорту між собою. Визначено основні керівні нормативно-правові документи, які регламентують роботу суб’єктів забезпечення транспортної безпеки та їх недосконалість у питаннях взаємодії.
Статтю присвячено дослідженню компетенції органів виконавчої влади, як елемента їхнього правового статусу, що є одним із найважливіших питань адміністративного права, пов’язаних з організацією діяльності органів державної влади, особливо органів виконавчої влади та таким, що вимагає серйозного наукового осмислення та комплексного аналізу нормативного матеріалу.