Анотація. В статті досліджуються проблемні питання, пов’язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в кримінальних справах та досвід зарубіжних країн у цій сфері. Аналізується практика Європейського Суду з прав людини щодо тримання під вартою та його рішення в контексті правових норм та стандартів, пов’язаних з правами людини.
У статті розглядаються проблемні питання, що стосуються застосування до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого одного із видів запобіжних заходів, а саме – застави, в сучасному українському кримінальному процесі.
У статті poзглянyтo cиcтeмy заходів забезпечення кримінального провадження зa чинним Kpимiнaльним пpoцecyaльним кoдeкcoм Укpaïни. Здiйcнeнo критичний aнaлiз наукових позицій щодо пoняття зaxoдiв зaбeзпeчeння кpимiнaльнoгo пpoвaджeння, а також їх ознак.
Кримінальний процесуальний кодекс України є абсолютно новим, сучасним, демократичним інструментом, спрямованим на реалізацію судово-правової реформи, яка проводиться в Україні. Чинний КПК закріпив низку інститутів, що суттєво змінили кримінальне процесуальне законодавство України.
Стаття присвячена проблемі врахування законом окреслених підстава для ефективного, доцільного й результативного застосування заходів забезпечення кримінального провадження, запобіжних заходів; обставинам, що беруться до уваги при їх обранні. Метою застосування згаданих заходів є забезпечення певного вектору адекватної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, який можна досягнути за умови правильного вибору будь-якого заходу забезпечення, незалежно від характеру й обсягу застосовуваних обмежень.
Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду зaходiв зaбезпечення кримінального провaдження у системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі. Зокрема, піднімаються окремі проблемні питання застосування деяких запобіжних заходів, зокрема, тримання під вартою, які породжують систематичні порушення прав особи в процесі кримінального провадження. Чинний КПК України вніс низку змін у процедуру застосування запобіжних заходів як заходів процесуального примусу, котрі, загалом, виявились позитивними.
Стаття присвячена питанню, що становить інтерес науковців та практиків в контексті застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки - характеристиці особи поручителя, як такої, що заслуговує на довіру. Дослідження положень чинного законодавства та результатів наукових праць вчених обґрунтовано дозволило сформувати відповідні висновки.
Стаття присвячена проблемі мети та підстав застосування запобіжних заходів як різновиду зaходiв зaбезпечення кримінального провaдження в системі заходів процесуального примусу в кримінальному процесі.
Розглянуто питання становлення та сутності запобіжних заходів в системі заходів
процесуального примусу в кримінальному провадженні, яке існувало в українських
землях протягом багаторічного історичного розвитку Української державності.
Зокрема, наводиться теоретичний аналіз в історичному аспекті сутності запобіжних
заходів в кримінальному провадженні на теренах сучасної України в періоди: Київської
Русі, Великого князівства Литовського, польсько-литовської держави Речі Посполитої,
Присвячено проблемі мутності процесуального примусу в процесі застосування запобіжних заходів, пов’язаних із частковим обмеженням свободи особи під час здійснення кримінального переслідування.
Розглянуто проблему застосування домашнього арешту як запобіжного заходу та заходу процесуального примусу в кримінальному провадженні.