національна свідомість

Анексія Польщею західноукраїнських земель у 1919 р. та рішення Ради амбасадорів країн Антанти (14 березня 1923 р.) про передачу Галичини під юрисдикцію Другої Речі Посполитої створили специфічні особливості розвитку пресової реклами. У статті проаналізовано, схарактеризовано рекламні матеріали у часописах і журналах “Відродження”, “Вогні”, “Дзвіночок”, “Дзвони”, “Життя і Знання”, “Кіно”, “Світло і Тінь”, “Світ дитини”, “Учительське Слово” і “Шлях Нації”.

Розглянуто пoдії українськoгo державoтвoрення пoчатку ХХ ст., а саме прoблеми, які виникали в прoцесі твoрення і рoзбудoви управлінських структур дoби Центральнoї Ради, Українськoї Нарoднoї Республіки в умoвах прагнення націoнальнoгo визвoлення та бoрoтьби із зoвнішніми вoрoгами і внутрішніми викликами. Вивчаючи ці істoричні пoдії, знахoдимo свідчення прo певні аналoгії минулoгo із сьoгoденням, співзвучні з наявним станoм речей у пoшуку державницькoгo підхoду дo вирішення прoблем сучаснoї України. Зауважено, що через незнання істoрії пoмилки і прoрахунки пoвтoрюються.

Висвітлено події кінця ХІХ – початку ХХ ст., що відбулись на теренах Східної Галичини. Розглянуто становлення держави, законодавче формулювання важливості встановлення меж національного та етнічного структурування населення за відсотковим складом представників національних меншин у Західноукраїнській Народній Республіці (далі – ЗУНР) та юридичне обґрунтування перспектив українського етносу як титульного та національних меншин щодо представництва у структурах державного апарату та місцевого самоврядування. Досліджено, що процеси державoтвoрення ЗУНР початку ХХ ст.

У другій половині XIX століття західноукраїнські землі, придатні для розвитку сільського господарства, не могли забезпечити своїх мешканців належним добробутом. Більше того, в регіоні часто панував голод, і злидні вирували. Особливо постраждали українці, які становили більшість сільського населення регіону. Урядова статистика того часу намагалася довести, що для західноукраїнських селян були створені всі умови для забезпечення їхнього добробуту. Здавалося б, українські селянські господарства, що мали у своєму розпорядженні більшість орних земель, могли процвітати.