надприродне право

У статті розглядається проблема онтологічної справедливості крізь призму філо­софських, правових і моральних антиномій. Аналізуються межі справедливості, її прояви у позитивному, природному та надприродному праві. Особлива увага надається гетеро­но­мічним імперативам [7, с. 202], що формують нормативну дію в суспільстві, а також потенційним можливостям справедливості, її синергетичному характеру та духовній гли­бині. Автор обґрунтовує думку про неповноту реалізації справедливості у реальному світі, наголошуючи на її трансцендентному вимірі та потребі моральної відпо­відаль­ності.

Сучасний науковий дискурс перебуває на перетині численних інтелектуальних та духовних традиції, які вимагають переосмислення базових понять права і моралі в умовах глобалізації та постмодерну. У цьому контексті інноваційний гештальт, запропо­нований у статті, постає як інтегративний підхід до осмислення правового наративу й імперативу в синергії з духовним мисленням. Це не лише новий формат діалогу між правом і духовністю, але й крок до створення гармонійної моделі правового мислення, що враховує як традиційні канони, так і сучасні наукові досягнення.

Відомо, що надприродне визначально впливає на людину та при­роду. Надприрод­не – це антонім природного; явища, протиставлені дійсному чут­тєвому світу; те, що виходить за межі реального і не може бути пояснене природно; все, що не підходить під відомі закони природи, де духовна сила викликає природні, чуттєві явища. Істотною ознакою надприродного є те, що воно є корелянтом природних сутностей як вище й непідлегле матеріальному світу. Певні відповідники над­природного фігурують у міфоло­гії.

Церковне право часто ототожнюють з канонічним правом подібно до того, яку дух приймають за душу. З цього приводу ведуться наукові дискусії, внаслідок цього появляється пошуки, дослідницькі інтереси. Ми почнемо з аналізу двох проблем: 1) категорій діалектики, що фікусують ступені єдності і відмінності між науковими поняттями і 2) метаантропологічних компонентів людького буття. Тобто церковне право досліджуватимемо з позицій двох альтерантивних концепцій – діалектики і метафізики. Передусім, необхідно відновити у населення України сприймання субстанції.

У статті досліджується природно-правове обґрунтування часу, а також часове обґрунтування природного права, що відображено в авторських дефініціях. Стверджуються, що час сприяє у набутті природно-надприродних цінностей, а проблеми людини може вирішувати онтологічно сформоване природне право, яке нею керує. У релігійному понятті часу природне право мало сакральний характер і розуміння часу диктувало формування природного права.

Досліджено єдність системи церковних канонів. Основну увагу зосереджено на проблемі пошуку духовності, що проаналізовано у статті в антропологічних, етичних й екзистенційних аспектах.