За допомогою методу крутого сходження (методу RSM) на основі трирівневого трифакторного експерименту (CCD) проведено оптимізацію процесу епоксидування. З метою визначення оптимальних умов реакції для отримання поліолів вивчено відгук відносного вмісту оксирану (%RCO). Прогнозоване значення моделі (85 %) відмінно узгоджувалось з експериментальним значенням (81 %).
Досліджено каталітичну здатність сполук вольфраму в реакції гідропероксидного епоксидування октену-1 і розкладу гідропероксиду трет-бутилу. Показано, що природа ліганда істотно впливає на каталітичну активність сполук вольфраму в цих реакціях. Встановлено, що борид і силіцид вольфраму є найкращими для реакції епоксидування, тоді як карбід вольфраму проявляє низьку активність. Борид вольфраму є також найактивніший у реакції розкладу гідропероксиду.
Досліджено вплив ванадійвмісних сполук як каталізаторів на реакцію епоксидування октену-1 гідропероксидом трет-бутилу та розкладу цього гідропероксиду. Показано, що каталітична активність сполук ванадію залежить від природи ліганда, що входить до складу каталізатора. Встановлено, що борид і карбід ванадію є найактивнішими каталізаторами гідропероксидного епоксидування, тоді як V2O5 найактивнішим каталізатором розкладу гідропероксиду трет-бутилу. Найвища селективність утворення 1,2-епоксиоктену спостерігається при використанні як каталізатора VC.
Для одержання епоксидованої олеїнової кислоти проведено її епоксидування з використанням in situ пероксимурашиної кислоти (HCOOOH). Пероксимурашину кислоту одержано внаслідок змішування мурашиної кислоти (як кисневого носія) та пероксиду водню (як донора кисню). Встановлено, що епоксидне кільце є дуже реакційним, особливо в присутності кислоти, що дає можливість використовувати епоксид для синтезу інших сполук.