У статті за результатами наукових експедицій і натурних обстежень розглядається проблеми датування спорудження, ефективності функціонування, локалізації й ідентифікації споруд і укріплень, розпланувальна і об’ємно-просторова структура стратинських міських фортифікацій.
Автори вперше вводять у науковий обіг унікальне джерело з історичної картографі – військово-топографічну карту Подільської губернії 1841-1847 рр. авторства генерал-майора А. Фітінгофа (з корпусу військових топографів Російської Імперії). Карта унікальна тим, що відображає стан багатьох населених пунктів до регуляції та перебудов XIX-XX ст., які спотворювали історичну забудову, фіксує релікти оборонних споруд міст та замків. Масштаб карти у 200 саж.
У статті вперше застосовано методику комплексного історико-містобудівного
аналізу по відношенню до сформованих за часи Великого князівства Литовського
оборонних комплексів міста Вінниці. Автор співставляє літописні та актові
джерела, історичну картографію та результати сучасних натурних досліджень для
встановлення місць розташування давніх замкових та міських оборонних споруд.
Доводиться теза про утворення первинної урбаністичної структури Вінниці саме за
литовську добу за принципами розпланування міст на руському праві. Виокремлено два
У статті вперше застосовано методику комплексного історико-містобудівного
аналізу по відношенню до сформованих за часи Великого князівства Литовського оборонних
комплексів міста Вінниці. Автор співставляє літописні та актові джерела, історичну
картографію та результати сучасних натурних досліджень для встановлення місць
розташування давніх замкових та міських оборонних споруд. Доводиться теза про
утворення первинної урбаністичної структури Вінниці саме за литовську добу за
У статті автори торкаються способів фортифікацій міст
Східного Поділля. Складові довготривалих міських фортифікацій розглядаються
як єдина система так званих урбаністичних оборонних комплексів. Обов’язкові
складові цієї системи – оборонний замок і укріплення середмістя, які фіксуються
на картах військових картографів XVII-XVIII ст. Взявши це до уваги, автори
з’ясовують у статті стратегічне значення Східного Поділля для держави та
розглядають розвиток урбаністичних оборонних комплексів на його території у
ретроспективі.
Автори статті фокусують увагу на урбаністичній діяльності князів Збаразьких старшої гілки, чия діяльність у хронологічних межах дослідження (кін. XVI-I тр. XVII ст.) розгорнулась на Східному Поділлі, у віддаленні від своїх родових маєтків родини на Волині та у Великому Князівстві Литовському. Заклавши нову резиденцію Новий Збараж (с. Збараж Вінницької області), князі швидко почали укріплюватись на теренах Брацлавщини та Київщини, у XVII ст. їхні маєтки сягнули польсько-татарського степового прикордоння.