Видання "Український журнал інформаційних технологій" – науковий журнал відкритого доступу. Всі статті знаходяться у вільному доступі для читачів відразу після їх публікації.
Ліцензії відкритого доступу широко використовують такі компанії як Google, Microsoft, Фонд Вікімедіа, Apple, Яндекс, Рамблер, Mail.ru тощо. Їх використання передбачено політичними документами, що прийняті в ЄС та США, зокрема, це стосується наукових публікацій, створених під час виконання проектів Рамкових програм ЄС (7 РП, програми "Горизонт 2020").
Застосування ліцензій відкритого доступу закріплено в ряді міжнародних декларацій:
- Будапештська ініціатива відкритого доступу (BOAI) Будапештська ініціатива відкритого доступу (BOAI) – громадська ініціатива щодо принципів відкритого доступу до наукової літератури, була оприлюднена для громадськості 14 лютого 2002;
- Берлінська декларація про відкритий доступ до наукових та гуманітарних знань – один із основних документів у царині відкритого доступу, підписана 20-22 жовтня 2003 року на конференції з Відкритого доступу у Берліні, організованій Товарист-вом імені Макса Планка;
- "Заява Бетезда" відносно публікацій відкритого доступу 2003 р.;
- Заява щодо відкритого доступу до наукової літератури та дослідницької документації Міжнародної Федерації бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА) 2003 р.
- Сальвадорська декларація "Відкритий доступ: з погляду світу, що розвивається", прийняту у Бразилії в 2005 р., яка визначає, що у світі, в якому наука є універсальною, неприйнятним є обмеження доступу до наукової інформації.
Політика відкритого доступу видання "Український журнал інформаційних технологій" відповідає усім цим міжнародним деклараціям – це означає, що статті розміщуються в мережі Інтернет, при цьому, будь-якому користувачеві дають змогу читати, завантажувати, копіювати, поширювати, друкувати, посилатися на повні тексти цих статей, індексувати їх, передавати як дані для використання в програмному забезпеченні або використовувати в будь-яких інших законних цілях без фінансових, юридичних чи технічних перешкод окрім тих, які можуть виникнути при отриманні доступу до мережі Інтернет.
Проект Creative Commons (СС) – це спроба створити ліцензійну модель, що змогла б працювати в будь-якій країні, виробити певний стандарт у сфері відкритих ліцензій і усунути проблему несумісності ліцензій, надавши правовласникам можливість дозволяти використання їхніх творів і об'єктів суміжних прав невизначеному колу осіб в усьому світі.
Проект СС пропонує також ліцензії, адаптовані до законодавства різних країн. Ці адаптовані ліцензії засновані на міжнародних ліцензіях, але зі змінами, які відображають особливості термінології і норм національного законодавства в галузі інтелектуальної власності.
Елементи ліцензій СС. На сайті Creative Commons представлені стандартні форми різних видів ліцензій. Особа, що має авторське право, може заповнити на сайті Creative Commons просту форму і отримати електронну копію ліцензії. Оскільки зазначення знака авторського права є необов'язковим, то не існує стандартних методів для відстеження захисту опублікованих матеріалів авторським правом.
Ліцензії Creative Commons використовують електронні теги (ярлики), написані мовою XML, що дає змогу програмним засобам відстежувати умови ліцензування. Ліцензії містять як короткий опис, так і докладний текст у формі ліцензії. Не вимагається поширення разом із твором тексту з умовами ліцензії. Є достатнім зазначення буквеного коду ліцензії. У ліцензіях CC основні типи ліцензій прописані у їхніх назвах.
Кожна ліцензія СС вимагає від користувачів творів:
- одержувати дозвіл автора на будь-яку з дій, які автор вирішить обмежити;
- зберігати будь-яке повідомлення про авторські права на копіях творів;
- ставити посилання на ліцензію з копій твору;
- не змінювати умови ліцензії;
- не використовувати технологію, щоб обмежити законні використання твору іншими отримувачами ліцензії.
Отже, автори, що публікують статті у виданні "Український журнал інформаційних технологій", погоджуються з тим, що:
- Весь контент Журналу розповсюджується за ліцензією Creative Commons Attribution (CCAL). Згідно з CCAL автори зберігають права на свої статті, але при цьому дозволяють усім безперешкодно скачувати, повторно використовувати, передруковувати, змінювати, розповсюджувати та/або копіювати їх, за умови зазначення авторства. На все перераховане вище дозволу від авторів або видавців не потрібно.
- Автори Журналу зберігають право укладати окремі контрактні домовленості, що стосуються невиключного права на поширення версії роботи в опублікованому тут вигляді (наприклад, розміщення її в університетському сховищі, публікацію в книзі), з посиланням на її оригінальну публікацію в цьому журналі.
- Журнал надає безпосередній відкритий доступ до свого контенту, виходячи з такого принципу: вільний відкритий доступ до результатів досліджень сприяє збільшенню обсягу глобального обміну знаннями.