Міжнародний досвід регулювання земельних відносин та його адаптація в Україні

У статті розкрито шляхи адаптації міжнародного досвіду регулювання земельних відносин в Україні. Проаналізовано досвід Франції, Великобританії, Бельгії, Нідерландів, Швеції, Греції, Іспанії, Португалії, Італії, Німеччині. З’ясовано, що Україні слід займатися пошуком своїх векторів розвитку земельних відносин, відповідаючи на велику кількість складних питань, що виникатимуть під час цього процесу. Виділено напрями регулювання земельних відносин в іноземних країнах, варті імплементації в Україні: забезпечити пріоритизацію аграрно-екологічної системи; розробити систему ризик-менеджменту, що визначає актуальність, сучасність та дієвість превентивних засобів публічного управління земельними відносинами; активізувати подальший розвиток кадастрової системи; залучити громадськість до управління в сфері земельних відносин, що охоплюватиме такі сфери: проєкти комплексного розвитку села, виробництво аграрної продукції; стабільність обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, яка визначається потужною дотаційною системою та ін.; забезпечити розподіл земель за правилом «ефективного власника», що передбачає надання земельних ділянок власникам, що самостійно господарюють на землі, проживають на цій території та сприяють розвитку місцевої інфраструктури та наповненню місцевого бюджету; забезпечити перебування сільськогосподарських земель під контролем держави з метою усунення спекулятивних операцій із земельними ресурсами та запобігання подрібненню селянських господарств та земель, що входять до їх складу при зміні власника; створити това- риства на зразок французьких САФЕР з метою встановлення фіксованих цін на землю сільськогосподарського призначення, створення єдиної національної бази сільськогосподарських земель, захисту малого та середнього бізнесу, запобігання поширення безробіття у територіальних громадах; організувати малі бізнеси та створити робочі місця на території малих адміністративних одиниць з великими інтенсифікованими вузькоспеціалізованими фермами та малими спеціалізованими господарствами; регулювати ринок земель сільськогосподарського призначення,використовуючи такі важелі, як: ціни, податки, кількісні обмеження продажів, придбання та використання земель, державне замовлення аграрної продукції тощо.