форма

Нами розглядається процес формотворення, що здійснюється засобами забезпечення відмінностей, через структуру, колір, фактуру і текстуру. Форма уявляється як структура елементів і співвідношень, ієрархічно розділених для встановлення сукупної єдності. Її три об'єктивні категорії: маса, текстура і колір. Вона матиме повніше і правильніше значення, якщо нами вона буде розумітися як якась "активна енергія". Форма стає для нас "нею"- енергією, що поєднує в одну цілісність складові її елементи; форму можна вважати "силовим полем", а не просто геометричним поняттям.

У даній роботі вивчено поняття архітектурної форми, як межі зовнішніх і внутрішніх характеристик форми, її ролі в структурі композиційного образу і розкриття певних аспектів формотворення, характерних для різних видів матеріалів, їх сортаменту і типізації.

Розглянуто різні підходи щодо сутності трактування поняття «професійний розвиток». Охарактеризовано різні форми професійного розвитку працівників, зазначено значимість вибору конкретної форми для розвитку компанії та проблеми, які виникають при цьому. Розроблено етапи вибору форм професійного розвитку для працівників зовнішньоекономічного підрозділу та наочно представлено використання методики TOPSIS для вибору оптимальної форми професійного розвитку працівника на прикладі конкретного підприємства.

Визначено та охарактеризовано основні етапи становлення морфології як наукового вчення. Аналіз літературних джерел показав, що морфологія упродовж свого розвитку впевнено переросла статус важливого розділу в біології, ставши самостійною і пройшовши всі етапи становлення, характерні для будь-якої наукової галузі. Процес становлення пов’язаний з описом досліджуваних об’єктів та розробленням на його основі теорій, спрямованих на виявлення характерних ознак, пояснення властивостей і практичного їхнього застосування.

Висвітленоособливості моделювання структури храмового простору із урахуванням символьно- образного та архітектурно-просторового їх втілення у церковних будівлях Візантії та України-Руси. Сакралізація простору та місця через проявлений феномен їх освячення твориться образом та формою храмового об’єкта. Розглянуто простір як головний компонент формування храмової структури і як місце проявлення їхньої сакральної сутності.

В статті зроблена спроба розкриття структури символу у його образі та геометричній  формі як вираження сакральної сутності у храмобудуванні. Вона виявляється через ідею-образ, функціональне-змістове наповнення та певне знаково-символьне проявлення у просторі храмових обсягів святині. Оскільки символ у своєму практичному застосуванні виховує у будівничого чутливість до формальної досконалості, гармонії та естетики змісту і сакральної заангажованості, то саме у знаково-символьному вираженні виявляється сакральна сутність храмових будівель.