Нами розглядається процес формотворення, що здійснюється засобами забезпечення відмінностей, через структуру, колір, фактуру і текстуру. Форма уявляється як структура елементів і співвідношень, ієрархічно розділених для встановлення сукупної єдності. Її три об'єктивні категорії: маса, текстура і колір. Вона матиме повніше і правильніше значення, якщо нами вона буде розумітися як якась "активна енергія". Форма стає для нас "нею"- енергією, що поєднує в одну цілісність складові її елементи; форму можна вважати "силовим полем", а не просто геометричним поняттям. Кожен елемент цієї форми володіє своєю масою, текстурою, кольором, але поза цим кожен елемент впливає на инший елемент. Минуле, сьогоднішнє і майбутнє об'єднуються за своєю "геометричною формою" і за своєю енергією. А модульність форми, структури стає властивістю у присутності повторюваних елементів-модулів геометричного, конструктивного чи функціонального вираження. Необхідністю стає показати форму як структуру, складену з елементів і зв'язків- геометричних та живих. Лінії, які окреслюють форму як структуру, підпорядковуються певним ритмам, і для того, щоб досягнути єдності, необхідно вибирати у композиційній варіантності, між протилежностями: вагою і легкістю, масою і простором, світлом і тінню тощо. Модуль як складовий стандартний елемент визначається, виходячи з вимог композиційних особливостей. Певна структурність і ритміка, модульність і повторюваність є властивими ідеями для об'єктів живої природи та архітектури. Їх загальні риси засвідчують про необхідність принципів формотворення і вони обґрунтовуються з суттю, ідеєю симетрії та симетричності. Принциповим моментом, що визначає новітній підхід до ідеї динамічності, і то її у формотворенні є саме те, що вона дотична до геометрії, із знанням просторових законів, геометричної властивості фігур, об'ємності тіл та конфігурацій, принципів, математичної комбінаторики тощо. Категорії композиції в храмобудуванні виражаються тектонікою та об'ємно-просторовою структурою храмової будівлі. Взаємообумовленість конструкції та форми, які втілюють гармонійне вираження ідеї в образі, формі та композиційному розмаїтті, творять процес формотворення як єдність форми, змісту та середовища у становленні храмової будівлі в архітектурному просторі та Бутті.
Боднар О.Я., (2005). Золотий переріз і неевклідова геометрія в науці та мистецтві. Монографія.-Львів: НВФ "Українські технології", С. 83-121.
Водотика О., (2006). Архітектура православних храмів України: історія та сучасність. Монографія.- К: Коляда О.П..- С.107-146.
Гнідець Р., (2009). Архітектура українських церков. Конструкція та форма: Навч. посібник.- 2-ге вид. випр. і доп.- Львів: Вид-во НУ "Львівська політехніка".- 144 с.
Гнідець Р.Б., (2009). Зміст і форма як вираження суті сакрального простору в храмобудуванні України. Вісник НУ "Львівська політехніка". Архітектура. 156.- С. 18-23.
Демків М., Погранична І., (2024). Форма і задачці формотворення в архітектурній композиції. Вісник НУ "Львівська політехніка". Серія "Архітектура" № 1(13).- С. 142-150.
Жук. Р., (1991). Ритмічні особливості української церковної архітектури. Пам'ятки архітектури. Науково-популярний журнал. № 4.- Київ. С. 39-42.
Тарас Я., (2015). Сакральна дерев'яна архітектура України (Х-ХХІ ст.). Народознавчі зошити.- № 1.- С. 16-44.
Михайленко В.С., Яковлєв М.І., (2008). Основи композиції (геометричний аспект художнього формотворення): Навч. посібник..- 2-ге вид.- К.: Каравела.- С.175-288.
Хмельовський О., (2000). Теорія образотворення.- Луцьк: ЛДТУ.- С. 353-428.
Хмельовський О., (2005). Теорія обрзотворення: Кн. 5. Композиція.- Луцьк: ВМА "Терен".- С. 171-284.
Шаповал М., (2007). Основи архітектурного формотворення: Навч. посібник.- К.: Основи.- С. 46-63.
Яців М.. (2022). Світло в сакральному просторі греко-католицького храму. Вісник НУ "Львівська політехніка". Серія "Архітектура" № 1(9).- С. 193-200.
Неаполитанский С.М., Матвеев С.А., (2003). Сакральная геометрия.- СПб.: "Святослав".- 632 с., ил.
Farrelly L., (2008). Basics Architecture: Representational Techniques. Lausanne: Ava Publishers.- 184 p.
Francis D.K., (2020). Architecture Form, Space and Order.- 465 p.
Hani J., (1994). Symbolika świąntyni chreścijańskiej. Kraków: Znak.- S. 33-45.
Pawlicki B-M., (2006). Sacrum- wraźliwość twórcza artsty. Architektura sacralna w kształtowaniu toźsamości kulturowej miejsca: Pod red. E. Przesmyckiej. Praca zbiorowa.- Lublin: WPL.- S. 15-27.
Weston R., (2003). Material, form and architecture. Yale University Press.- 284 p.