ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПРИРОДНІХ МЕЖ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА

У статті досліджується поняття та зміст природніх меж позитивного права. Наголошується, що суспільство користується природними нормами, які створені еволюційно. Держава в нормотворенні може врахувати їх або ні, хоча вони є атрибутами позитивного права, визначають верхні і нижні межі буття і дії. Неврахування суспільно-правових норм у законотворенні призводить до руйнації природних меж позитивного права, нівелювання ціннісних властивостей права, яке формує держава. Найефективніші межі встановлює ментальне право як найбільший детермінант природного права, випробуване віковою життєдіяльністю суспільства.

Крім відомих ментальних (природних) атрибутів до позитивного права відносяться стабільність права та ступінь вмісту природних норм у позитивному праві. Утверджений менталітет у праві частково зазнає змін. Наявний принцип своєчасності вказує на зміну застарілих норм і недопущення передування можливих нових норм. Для цього враховуються історичні надбання нації. Проблемою для встановлення меж буття і дії національного права є європейське право, яке може суперечити національному звичаєвому праву. У цьому випадку держава повинна «прислухатися» до правових норм власного громадянського суспільства.

У позитивному праві панує змінність меж, яка інколи буває незаперечною і навіть суперечить усталеному в державі позитивному праву. Ці зміни є об’єктивні і суб’єктивні. Причини об’єктивних змін не залежать від волі людини, зокрема законодавця, а випливають з реальних потреб суспільства: природні чи техногенні впливи, війни, революції, катастрофи тощо. До причин суб’єктивних змін належить воля керівних осіб, котрі не враховують думки членів суспільства, реальних обставин, та інші фактори.